Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Пенсі повільно розгойдується на стільці й розглядає дерев'яну стелю. У новому просторому союзному домі тиша і спокій. За вікном туман і сирість останніх днів зими, чорна земля вже майже не покрита снігом. Пенсі позіхає, потягується і продовжує розгойдуватися, бо робити більше нічого. Фалетанотіс дрімає поряд, поклавши голову на стіл. У кімнаті ще кілька мисливців, але на їхніх обличчях така ж нудьга і сонливість. Якщо на самому початку їх з'їдало занепокоєння і взаємний інтерес, то зараз все навпаки. Після семи годин безглуздого сидіння в одній кімнаті вони дізналися один про одного все, що хотіли, встигли занудьгувати і втомитися, і ні про що інше, крім як вийти звідси, вже й не мріють. Хай буде, що буде!

Старійшини вже котрий день радяться: питання обговорюють серйозні, з тих, що цікавлять кожного, хто хоч краєм вуха чув про руїнників. Але Пенсі насправді точно не знає, що там на нараді відбувається, бо ніхто до ладу нічого не пояснює. У цій кімнаті зібрали чи то свідків, чи то обвинувачених. 

Утім вона майже не хвилюється, бо вони з Фалетанотісом вже по десять разів розповіли старійшинам все, що могли згадати. Хіба що про Тоннора вона не сказала, але про нього ніхто й не питав. Та й що про нього можна розповісти, крім власних думок і здогадок?..

Пенсі позіхає, широко розкривши рота, і сильніше відштовхується від підлоги. Стілець завмирає на двох ніжках, Пенсі балансує, ще трохи — і вона може завалитися на спину. Хоча ні, не може. Нібито сплячий Фалетанотіс блискавично простягає руку і штовхає спинку стільця вперед. Ніжки клацають об підлогу, Пенсі шумно підстрибує на стільці. Погляди всіх присутніх одразу схрещуються на ній. Вони радше розуміючі, ніж докірливі. Усім нудно, кожен намагається себе якось розважити.

Але в одну мить все змінюється: десь у кінці загального коридору відчиняються важкі двері. Шум людського натовпу і розмови, здається, заполоняють союзний дім, наче у висохлу пройму річки знову стікає вируючим потоком вода, що оживляє все навколо. Пенсі відчиняє двері кімнати очікування і визирає в коридор. Виходити їм заборонили, але вона й не виходить. Ця думка з'являється не тільки в неї: за кілька митей майже всі мисливці підхоплюються на ноги і товпляться біля прочинених дверей.

Пенсі краєм ока видно, як виходять з великої зали спочатку спостерігачі від великих міст і їхніх градоначальників, а потім старійшини. На вигляд всі вони в гарному настрої, перемовляються дружньо і з ентузіазмом. Слідом за ними поспішають помічники, навантажені стосами паперів. З кожною миттю в коридорах стає дедалі людніше й галасливіше.

— То який вердикт? Що вони вирішили? — Пенсі намагається зловити службовця, який якраз пробігає повз.

— О, я не можу сказати, але це просто жах! — хлопчина округляє очі й присвистує. Але подробиць від нього не довідатися, бо він спішить.

— Чудова відповідь, — фиркають за спиною в Пенсі інші мисливці.

Судячи з усього, після загальної наради всі поважні персони розбилися на групи. А Пенсі з іншими тримають у підвішеному стані ще кілька годин. Стояти біля дверей і чекати, чи не пробіжить хтось, дуже швидко набридає. Фалетанотіс, як і раніше, спить. Пенсі повертається до стільця, з яким, як їй здається, вона вже зріднилася. 

Предки, як швидко плине час! 

Минув майже місяць від моменту тієї жахливої лавини, і майже два місяці, як вона не бачила свою доньку. Скучила дуже сильно, але сперечатися зі старійшинами то не надто розумне рішення, тож довелося оселитися в союзному домі і відповідати на питання. Добре, хоч відерс вдалося передати через Ланар, але на цьому можливість зустрічей з сім'єю закінчилася. Союз посадив їх з Фалетанотісом під варту, відокремивши від усіх інших, хто був у місці сходження лавини, для детального опитування, щоб з'ясувати, що саме сталося. Принаймні, так їй пояснили.

Пенсі звісно закочує очі: що тут взагалі можна розбирати і з'ясовувати? Халіса бачила не вона одна, і її поцілунок із ним із пам'яті людей нікуди не зник. Хоча варто віддати належне мисливцям, ті довго відмовлялися про це розповідати і навіть, як їй передали потім, називали їхні з Халісом поцілунки прощальними жестами або дипломатичним стисканням рук. Угу, тільки руки вони і стискали, а як же… Втім Пенсі всього лише один раз натякає, що без Халіса вона б довго всіх розморожувала. На цьому запитання стосовно поцілунків закінчуються.

Зі столиці приїжджає цілий загін з гільдії книжників, вони привозять з собою купу паперів і звісно книг. Але толком познайомитися з ними у Пенсі не виходить, бо бачите, вона відволікає людей від серйозних справ! 

І тут раптом її та Фалетанотіса перевозять в інше місце, більш віддалене, незнайоме. Пенсі бачить через віконце воза Чорний ліс, але не зрозуміло який, і великий в три поверхи союзний дім: новий, нещодавно збудований, судячи зі свіжого запаху лаку і світлого, ще не затоптаного дерева на підлозі. З того дня поступово починаються збиратися старійшини, книжники, представники від міст і містечок, спостерігачі, ще якісь люди. Вони ж починають перемовини, щось там за зачиненими дверима вирішують. Ось і вирішили, нарешті.

Фалетанотіс несподівано піднімає голову і встає. Пенсі розуміє це як сигнал, значить, руїнник вловив щось своїми дейд. І справді: наступної миті до них зазирає один зі службовців і лише їх двох кличе за собою, інші мисливці поки що залишаються у кімнаті очікування. Пенсі намагається поглядом запитати Фалетанотіса, що саме він відчув, і чи зрозумів, куди вони прямують, але той мовчить і вигляд має — Пенсі майже в цьому впевнена — переляканий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍