Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Так, звісно, зрозумію, — Пенсі шепоче йому, обіймає, обережно проводить пальцями по напруженій спині. Хоч би як хвалився Халіс, хоч би як усміхався, але вона бачить, що не все так чудово, як він каже. Трохи потьмяніли яскраві плями на шкірі, виднішими стали зморшки біля очей і навколо губ, а кінчик обламаного дейд ще більше розкришився. Напевно, нізвідки йому було брати підживлення весь цей час, бо відерс — це не те, що можна дістати у будь-яку мить, і вона це дуже добре знає.

— Ти сам на себе несхожий. Тобі потрібен відерс, — серйозно каже вона.

— Усім нам потрібен відерс, ар ха пенаселаре, — він лоскотно дихає їй у шию, торкається шкіри губами і, здається, навіть кінчиком язика, намагаючись відволікти, а коли розуміє, що нічого не виходить, відсторонюється: — Я надто багато соми витратив в останню нашу зустріч і ще не збалансував внутрішній запас. Мені просто потрібно трохи часу. А відпочивати ніколи…

— Чому?!

— В мене тепер є цілі, є сенс життя, — його очі на мить спалахують. — Тому відпочивати ніколи. Хочу якнайшвидше перевірити почуті новини. До мене дійшла інформація, що в Карастафері виростили новий вид відерса. Він росте швидше, в більшій мірі кущ, ніж дерево. Нова рослина не просто збирає сому з навколишнього середовища і накопичує її, а особливим чином пропускає сонячне світло і виробляє прошарок соми всередині листа. Насиченість менша, але це вже прорив! Уперше за довгі століття у нас є, куди прагнути. Винахідники з Карастафера — дуже славетна спільнота, до неї завжди доєднувалися розумники, а тепер коли до того міста переїхали ще й книжники з Хане...

— Якщо буде відерс, то ніхто не вмиратиме?

— Так, ніхто не вмиратиме, а діти не хворітимуть, — у його очах надія. — То ти підеш зі мною? До Карастафера?

— Піду, але не зараз. Іншим разом, — вона розуміє його нетерпіння, але покинути дім в одну мить без попередження і підготовки, то треба бути кареном. А вона все ж таки за людський підхід і більш комфортні пригоди. 

— Наступного разу обов'язково? Домовимось і підемо? — він звісно зчитує більше, ніж вона промовляє вголос. І це дійсно спрощує спілкування, вирішує багато проблем і непорозумінь.

— Так, обіцяю, — посміхається йому Пенсі, а потім просить: — Зачекай трохи, мені потрібно дещо тобі віддати.

Вона повертається дуже швидко, просто вбігає до будинку, хапає фігурку з відерсу, одну з виставлених Кейрою на столі. Ту, яка здалася найближчою. Ідея подарувати Халісу іграшку, принесену з перевалу, здається правильною. У цьому навіть сумніватися не потрібно. Пенсі нестерпно бачити його втомленим і виснаженим, згаслим. А відерс... Так, це дерево важливе, але не найголовніше в житті.

— Ось, тримай-но, — простягає вона йому дарунок. — Я хочу, щоб ти її взяв. І навіть не сперечайся. Мені не подобається, що ти виглядаєш так, ніби зараз ляжеш під яблунею і заснеш назавжди!

Халіс спочатку довго на неї витріщається, а потім бере фігурку обома руками і уважно розглядає майстерно прорізані лінії  — волосся, руки і пальці, одяг, орнамент на тканині, обличчя, яке дещо спрощене, але все рівно живе. Пенсі давно зрозуміла, що це зображення або вигаданих персонажів, або каренів, які дійсно існували і мали значення для їхньої історії. Або, можливо, майстру просто було нудно вирізати одне й те саме.

— Ти вибрала відалу навмання? — нарешті порушує тишу Халіс.

— Відалу? То вони так називаються? Це щось значить? — цікавиться вона.

Не відповівши їй, Халіс починає голосно сміятися, так сильно, що аж до сліз. Пенсі чекає, коли цей приступ сміху мине, не розуміючи, що відбувається. І от нарешті він заспокоюється, але замість відповіді дає пораду:

— Скажи своєму другові, нехай хоч щось розповість тобі про нашу історію та звичаї. Це буде корисно, ти будеш в захваті.

— Я зробила щось не так? — напружується Пенсі.

— О, ні, мені дуже подобається твій подарунок! Це Натіс — Турботлива, — він дає їй побачити обличчя відали, але з рук іграшку не випускає, не віддає. — Але тепер я мушу поквапитися до Карастафера, там відвоювати чималий шматок відерсу або знайти основу для відали і принести тобі Ноліс — Підтримуючого. Такий шанс я ні за що не проґавлю.

— Чого це ти? Не треба мені нічого взамін, — поспішає відмовитися Пенсі. Вона вже здогадується, що ступила на тонкий лід якихось незнайомих їй традицій. І, найімовірніше, не просто ступила, а конкретно вляпалася. І вибратися, коли Халіс так задоволено посміхається, буде складно.

— Я повернуся якнайшвидше, — багатообіцяюче каже він, а потім схиляється до її обличчя.

Цей поцілунок солодкий настільки, що вона вже сама тягнеться за другим або за третім, коли Халіс намагається втекти. Куди це він?! Вона-то його нікуди не відпускала! І тільки коли з вікна визирає Кейра й кличе її, Пенсі відскакує від Халіса й притискає долоні до почервонілих щік.

— Запам'ятай, якнайшвидше, — він дає їй обіцянку і зникає поміж дерев.

Пенсі солодко видихає, торкається гарячих від поцілунків губ, але потім, згадавши про пораду Халіса, біжить назад у дім. Їй конче потрібно з'ясувати одну дрібницю, крихітну деталь в того єдиного експерта з традицій каренів, який їй зараз доступний. 

Фалетанотіс у цей час зазвичай відпочиває, тобто, як він сам про те каже, насолоджується життям: напівлежить у кріслі, повільно п'є з маленького горнятка напій з південних земель — коричневий і гіркий, але руїннику подобається, їсть горіхи в меду і повільно листає нову книжку з оповіданнями.