Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Це була колега, яку він високо цінував. Люба маленька Патриція! Що за блаженна міцна самичка...

Розділ 29

Коли за Патрицією Пайвонскі зачинилися двері їхнього номеру, Джилл запитала:

— Що тепер, Майку?

— Ми їдемо. Джилл, ти читала щось про психопатологію?

— Так, звісно. На навчанні. Не так багато, як ти, — це я знаю.

— Тобі відомо про символізм татуювань? І змій?

— Звичайно. Я знала це про Патті, ще відколи познайомилася з нею. Сподівалася, що ти знайдеш спосіб.

— Я не міг, доки ми не стали водними братами. Секс необхідний, секс — це корисна чеснота, якщо тільки це розділення та зближення. Я ґрокаю, що, коли я зроблю це без зближення... Ну, я не впевнений.

— Я ґрокаю, що ти б дізнався, що не можеш, Майку. Це одна з причин, одна з багатьох причин, через яку я люблю тебе.

Він здавався стурбованим:

— Я все ще не ґрокаю «любові». Джилл, я не ґрокаю «людей». Навіть тебе. Але я не хотів відсилати Патті геть.

— Зупини її. Нехай залишається з нами.

(— Очікування, Джилл.)

(— Знаю.)

Вголос він додав:

— Окрім того, сумніваюся, що зможу дати їй усе, що потрібно. Вона хоче віддавати себе постійно, кожному. Навіть всі ці зустрічі Щастя, змії та простаки — цього недостатньо для Пат. Вона хоче принести себе в жертву кожному в світі, завжди —  і приносити їм радість. Це Нове Одкровення... Я ґрокаю, що в людях є ще багато іншого. Проте це те, що є в Пат.

— Так, Майку. Любий Майку.

— Час їхати. Візьми сукню, яку хочеш надягти, і сумочку. Я розберуся з рештою сміття.

З певним сумом Джилл думала, що хотіла б інколи брати з собою хоч одну чи дві речі. Проте Майк завжди переїжджав лише з тим одягом, що був на ньому, і, здавалося, ґрокав, що їй це теж подобається.

— Я надягну оту гарну, синю.

Сукня перелетіла до Джилл, зависла в неї над головою, і, коли вона підняла руки, сковзнула на її тіло; змійка застібнулася. Туфлі, які пасували до цієї сукні, підійшли до Джилл, чекаючи, поки вона їх надягне.

— Я готова, Майку.

Майк вловив сум в її думках, але не причину, що вона була надто чужою для марсіанських ідей.

— Джилл? Хочеш, ми зупинимося та одружимося?

Вона подумала над цим.

— Сьогодні ми не зможемо, Майку. Неділя. Ми не зможемо отримати дозвіл.

— Тоді завтра. Я запам'ятаю. Я ґрокаю, що тобі це сподобалося б.

Вона подумала:

— Ні, Майку.

— Чому ні, Джилл?

— Дві причини. Перша — ми не зможемо стати ще ближчими, тому що вже розділили воду. Це логічно і англійською, і марсіанською. Так?

— Так.

— А друга причина має силу лише в англійській. Я не хочу, щоб Дорказ, Анна, Міріам... і Патті... Думали, що я намагаюся витіснити їх... Чи щоб одна з них могла б так подумати.

— Ні, Джилл, жодна з них так не думатиме.

— Що ж, я не ризикуватиму, бо мені це непотрібно. Тому що ти вже дуже давно одружився зі мною в лікарняній палаті. Просто тому, що ти був собою. Ще до того, як я про це здогадалася, — вона вагалася. — Та є дещо, що ти можеш для мене зробити.

— Що, Джилл?

— Ну, ти можеш час від часу називати мене прізвиськами! Так як я це роблю з тобою.

— Так, Джилл. Якими прізвиськами?

— О! — вона швидко його поцілувала. — Майку, ти найприємніший, найпривабливіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала... а ще істота, яка найбільше доводить мене до сказу на двох планетах! Не переймайся прізвиськами. Просто називай мене час від часу маленьким братиком... Це примушує мене тремтіти зсередини.

— Так, Маленький Братику.

— О Боже! Тепер приведи себе до ладу — і забираймося звідси, поки я не затягла тебе в ліжко. Скоріше. Зустрінемося біля реєстратури. Я оплачу рахунок, — Джилл раптом несподівано вийшла.

Вони пішли на місцевий вокзал і сіли на перший же літальний автобус. Через тиждень чи два вони опинилися вдома, розділили воду, зупинилися на кілька днів і знову поїхали, навіть не попрощавшись — чи, радше, Майк не прощався: прощання — це був єдиний людський звичай, що його Майк вперто заперечував і ніколи не дотримувався. Він формально прощався з незнайомцями під тиском обставин, коли Джилл вважала це необхідним.

Уже скоро вони опинилися в Лас-Вегасі й зняли номер у старому готелі поблизу від бульвару Стрип. Майк грав в казино в усі ігри підряд, коли Джилл проводила час як танцівниця — азартні ігри здавалися їй нудними. Оскільки вона не могла співати чи танцювати, у неї не було свою номеру, Джилл стояла чи повільно проходжувалася у високому неймовірному капелюсі: посмішка та трохи блискіток були для неї найкращою роботою в Західному Вавилоні. Вона хотіла працювати, якщо Майк був зайнятий, і якимось чином Майкові завжди вдавалося знайти для неї роботу. Оскільки казино ніколи не зачинялися, Майк був зайнятий майже протягом усього часу, який вони прожили у Лас-Вегасі.

Майк був обережний і не вигравав надто багато у жодному з казино, дотримуючись обмежень, які для нього встановила Джилл. Після того як він витягував з кожного кілька тисяч, Майк обережно повертав їх назад, ніколи не дозволяючи собі великих ставок у жодній грі, — незалежно від того, вигравав він чи програвав. Потім його взяли на посаду круп'є, де він вивчав людей, намагаючись ґрокнути аферистів, які, здавалося, були надзвичайно сексуальними, проте йому здалося, що він бачив у цьому якусь неправильність. Він працював там зовсім недовго, завжди дозволяючи маленькій кульці крутитися самій, без усілякого втручання з його боку.

Джилл була вражена відкриттям, що клієнти у розкішному театрі-ресторані, де вона працювала, були лише простаками... З купою грошей, але все одно — простаками. Вона зрозуміла дещо й про себе; їй подобалося показувати себе, доки вона була подалі від рук, бо вона не хотіла, щоб її чіпали. Її марсіанська відвертість поступово зросла, і вона досліджувала цей нещодавно відкритий бік самої себе. Раніше вона знала, що отримує задоволення від того, що нею захоплюються, — вона і справді вірила, що хотіла цього лише від кількох обраних, а зазвичай лише від одного. Тепер, коли минуло стільки часу, її дратувало відкриття, що сам факт її фізичного існування насправді нічого не означав для Майка, навіть попри