Володимир Кирилович Малик - Горить свіча

голос Ганночки. В ньому бриніли розпука та жах.

Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?

Добриня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.

Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.

На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала “рятуйте!”. А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.

До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.

Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.

Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.

До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.

Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.

Першим опам'ятався Добриня.

— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?

— Та вже ж! — закивали головами чоловіки. — Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!

— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя. — А нам — пора в дорогу! Час!

Ганночка заплакала, припала йому до грудей.

— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?

Добриня приголубив її, погладив по косах.

— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч вони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас… Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше підпруги затягуйте! Дивись — по дорозі ще який-небудь зайда зустрінеться!

Примечания

1

Пороки — стінобитні пристрої.

2

Тьма — монгольський військовий корпус на 10 000 воїнів. Темник — начальник тьми.

3

Переяслав-Руський — тепер Переяслав-Хмельницький.

4

Харманкібе — Київ.

5

Менгу — так називали хана Мунке наші літописи.

6

Тумен — те що й тьма, тобто 10 000 воїнів.

7

Нойони — монгольські феодали.

8

Камча — нагайка.

9

Баатур — визначний воїн, витязь.

10

Ойє — так.

11

Соїл — булава, довбешка.

12

Арати — кочовики-простолюдини.

13

Терджуман — перекладач, товмач.

14

Кипчак — половець.

15

Богол — раб.

16

Кіш — стан, місце розташування орди чи загону кочовиків.

17

Канга — дерев'яна колодка на шию.

18

Чапан — верхній одяг.

19

Гутули — чоботи.

20

Йєка-монголи — великі монголи.

21

Шокпар — бойова булава з залізними гостряками

22

О аруах! — О дух предків!

23

Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина — дрібний ліс, кущі, болото.

24

Джихангір — потомок Чінгісхана, принц крові.

25

Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).

26

Желя, жля — волосяний аркан половців, яким в'язали полонеників.

Див. у “Слові”: карна і жля. Карна — гузир невода, кут, а переносно — бойовий стрій половців при нападі, оточення.

27

Перестріл — відстань, на яку летить стріла.

28

Михайло Всеволодович Чернігівський — син Всеволода Чермного, онук Святослава Київського, героя “Слова о полку Ігоревім”.

29

Нукер — воїн.

30

Поруб — темниця, яма, тюрма.

31

Мангуси — злі духи.

32

Цей вислів означав каяття і прохання про помилування.

33

Руссю в ті часи називалася Київська земля. Всі інші князівства часто називалися українами — Переяславська, Сіверська, Галицька, Волинська, навіть Заліська. Пізніше це слово стало власною назвою — Україна. Поняття “Росія” з'явилося в XVII ст.

34

Послушник — монастирський прислужник, що готується стати ченцем.

35

Навороп — роз'їзд, передовий загін, розвідка.

36

Клич (тюрк.) — довгий захалявний ніж.

37

Мати Бели IV була половчанкою.

38

Китати (монг.) — китайці, китатським — китайським.

39

Мстиславів город був розташований у районі Володимирської горки.

40

Бабин торжок — торговий майдан на Горі, у Верхньому Києві, пізніше — центральний майдан перед Десятинною церквою.

41

Князь Рюрик, сучасник “Слова”, помер 1215 року.

42

Тепер — село Дзвонкове.

43

Снем — нарада, збори.

44

Калка — тепер р. Кальчик у Донецькій області.

45

Це ім'я наводить у своїх записах Плано Карпіні.

46

Пушта — степ, пуща.

47

Тумак — шапка.

48

Обезьких — Кавказьких, абхазьких.

49

Низовські землі — Володимиро-Суздальські землі.

50

Поршани — ті, що жили по р. Росі.

51

Велика Угорщина — прабатьківщина угорців на південному Уралі

52

Котора — міжусобиця.

53

Куль-Оба — Керченський півострів.

54

Болохівська земля — невелике князівство між Київською та Галицько-волинською землями.

55

Бебряних