Френк Херберт - Дюна

— Ми зупинимося для вечері та молитви в Печері Птахів під хребтом Хаббанія, — сказав Стілґар. Одним гаком він учепився в шкіру хробака, щоб не впасти від його хитання, а тоді вказав на низьку скелясту стіну, що здіймалася над пустелею.

Пол уважно роздивився скелю й величні прожилки каменю, що перетинали її, неначе хвилі. Ні зелень, ні квіти не пом’якшували цей суворий краєвид. Далі простягався шлях до південної пустелі — гонитва, що мала тривати десять днів і ночей: швидше творців рухатися не змусиш.

Двадцять гупал.

Шлях пролягав далеко від харконненівських патрулів. Пол знав, як це трапиться — сни підказали йому. Того дня злегка зміниться колір горизонту — зміна буде настільки незначною, що всі гадатимуть, буцімто уява видає бажане за дійсність — і там стоятиме нова січ.

— Чи влаштовує моє рішення Муад’Діба? — запитав Стілґар. У його голосі бринів ледь відчутний сарказм, але чутливі вуха фрименів, уважні до кожного крику птаха чи повідомлення в співі сейлаґо, вловили його, тому поглянули на Пола — що ж він робитиме.

— Стілґар чув, як я присягав йому на вірність, коли ми висвячували федайкінів, — сказав Пол. — Мій загін смертників знає, що я клявся з честю. Стілґар сумнівається в цьому?

Голос Пола виповнився справжнім болем. Стілґар почув це й опустив очі.

— Я знаю Усуля, мого січового товариша, і ніколи не засумніваюся в ньому, — мовив Стілґар. — Але ж у тобі ще є Пол-Муад’Діб, Герцог Атрід і Лісан аль-Гайб, Голос із Зовнішнього світу. З ними я не знайомий.

Пол відвернувся, подивившись на гряду Хаббанія, що виднілася над пустелею. Творець під ними був сильним і жвавим. Він міг віднести їх значно далі, ніж будь-який інший упійманий фрименами хробак.

Полові це було відомо. Жоден хробак із дитячих оповідок не міг дорівнятися до цього старого владаря пустелі. «Так починається нова легенда», — збагнув Пол.

Рука схопила його за плече.

Пол простежив за рукою і перевів погляд на обличчя — між маскою і каптуром дистикоста виднілися темні Стілґарові очі.

— Той, хто владарював на січі Табр до мене, — сказав Стілґар, — був моїм другом. Ми ділили з ним небезпеки. Він багато разів завдячував мені життям… а я йому.

— Я твій друг, Стілґаре, — відповів Пол.

— Ніхто не сумнівається в цьому, — Стілґар прибрав руку й знизав плечима. — Це питання звичаю.

Пол розумів, що Стілґар настільки занурився у фрименські звичаї, що навіть не розглядав інших можливостей. Тут новий ватажок брав владу або з мертвих рук попередника, або вбиваючи найсильнішого фримена в племені, якщо вождь загинув у пустелі. Стілґар піднявся таким чином до звання наїба.

— Залишмо творця в глибокому піску, — сказав Пол.

— Так, — погодився Стілґар. — Звідси ми дійдемо до печери пішки.

— Ми доволі довго їхали на цьому творцеві, тож тепер він закопається в пісок й ображатиметься кілька днів, — сказав Пол.

— Ти — мудір цієї піщаної гонитви, — сказав Стілґар. — Скажеш, коли нам…

Він замовк, утупившись у східне небо.

Пол озирнувся. Через даровану прянощами блакитну пелену на очах небо видавалося темним, а на тлі глибокої блакиті ритмічно блимала далека цятка.

Орнітоптер!

— Один маленький ’топтер, — сказав Стілґар.

— Можливо, розвідник, — погодився Пол. — Гадаєш, нас помітили?

— З такої відстані ми — тільки хробак на поверхні, — Стілґар махнув лівою рукою. — Додолу. Стрибайте на пісок.

Загін почав спускатися боками хробака, стрибати й змішуватися з піском під плащами. Пол зауважив, де стрибнула Чані. Тепер лишилися тільки вони зі Стілґаром.

— Хто піднімається першим, спускається останнім, — сказав Пол.

Стілґар кивнув, спустився з боку хробака на гаках і стрибнув на пісок. Пол зачекав, доки творець відійде на безпечну відстань від місця десантування загону, а тоді витягнув гаки. Це була доволі делікатна мить, адже хробак іще не виснажився повністю.

Звільнившись від стрекал і гаків, великий хробак почав занурюватися в пісок. Пол відбіг назад уздовж його спини, ретельно розрахував момент і зіскочив. Він приземлився на бігу, помчав до ковзкої поверхні дюни, як його вчили, й сховався під водоспадом піску, захищений плащем.

Тепер — чекання…

Пол обережно повернувся і поглянув на шматочок неба крізь щілину в складках плаща. Він уявляв, як усі інші вздовж шляху роблять так само.

Пол почув помахи крил орнітоптера ще до того, як побачив його. Зашелестіли реактивні двигуни, й апарат здійнявся над цим клаптем пустелі, широкою дугою повертаючись до хребта.

«’Топтер без розпізнавальних знаків», — зауважив Пол.

Апарат зник за хребтом Хаббанія.

Над пустелею прокричала пташка. Ще одна.

Пол виліз із піску й видерся на вершину бархана. Інші постаті вишикувалися в шерег, і юнак серед них упізнав Чані та Стілґара.

Стілґар махнув у напрямку хребта.

Загін зібрався й рушив піщаною ходою, ковзаючи поверхнею ламаним ритмом, який не потривожить творця. Стілґар підійшов до Пола через утрамбований вітром пісок бархана.

— Це апарат контрабандистів, — мовив вождь.

— Здається, що так, — погодився Пол. — Але вони залетіли надто глибоко в пустелю.

— У них також проблеми з патрулями, — пояснив Стілґар.

— Якщо вони залетіли так далеко, то можуть опинитися ще далі, — наполягав Пол.

— Твоя правда.

— Недобре, якщо вони залетять дуже далеко й побачать те, чого не повинні бачити. Вони ж продають інформацію.

— Вони полювали на прянощі, як гадаєш? — запитав Стілґар.

— Отже, десь неподалік мають чекати крило й краулер, — сказав Пол. — Прянощі в нас є. Розсиплемо їх, як наживку, по піску й піймаємо собі кількох контрабандистів. Їх потрібно навчити, що ця земля — наша, та й наші люди мають попрактикуватися з новою зброєю.

— Ось тепер Усуль говорить і думає, як справжній фримен, — гмикнув Стілґар.

«Але Усуль мусить відступити перед рішеннями, що збігаються із жахливою метою», — подумав Пол.

Буря наближалася.

43

Коли закон та обов’язок, скріплені релігією, стають одним цілим, ти перестаєш повністю розуміти себе й більше не належиш самому собі. Ти завше є чимось меншим за особистість.

Принцеса Ірулан. Муад’Діб: дев’яносто дев’ять див усесвіту

Головний транспортер із меланжевою фабрикою контрабандистів на борту випірнув із-за гряди барханів. Зусібіч від нього, наче бджоли навколо матки, кружляли орнітоптери-дрони. Перед роєм лежав гірський кряж, що вивищувався над пустелею, неначе дрібна копія Оборонної Стіни. Нещодавня буря розчистила його пологі схили.

У рубці-бульбашці Ґурні Галлек нахилився вперед, відрегулював олійні лінзи свого бінокля й оглянув навколишній ландшафт. За кряжем чоловік побачив темну пляму, яка могла виявитися викидом прянощів. Ґурні дав сигнал завислому в повітрі орнітоптеру, щоб той вирушив на розвідку.

’Топтер похитав крилами, підтверджуючи, що отримав сигнал. Він відокремився