Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чим більше полонених, тим краще, — усміхнувся я. — А хто перший?
— Вчений, з Берліна. Просить не вбивати, каже, що в нього маленька донька.
— Скажи йому, що відвертість врятує його життя.
Вчений, якого перестріли біля туалету, знав мало. Сказав, що розробляв технологію обробки газом, але що і для чого, не знав. Я спитав про хімічну атаку, але він заперечив, сказав, що у суміші немає отруйних речовин, принаймні таких отруйних, щоб їх можна було використовувати на відстані. Ну і хімічна атака зовсім не пояснювала котлован, повний озброєних трупів. Наказав притягти іншого німця. Це виявився інженер, він встановлював біля котловану якісь вентилятори.
— А ще що таке? — скривився я.
— Ще щось схоже на гвинт аероплана, тільки жене повітря вперед, — пояснив штабс-капітан.
— І для чого вони?
— Він не знає, підозрює, що збираються щось розпорошувати над котлованом, — пояснив Івлєв, послухавши полоненого.
Я тільки голову чухав, нічого не розумів. Наказав привести третього. Цей був вчений, просив не вбивати, бо старі батьки на утриманні. І брехав. Не про батьків, а про те, що не знає, що тут відбувається. Я ж у охоронному відділенні працював і потім сищиком, дуже добре треба було брехати, щоб мене обдурити. А цей чоловік, товстуватий, невисокий, брехати не вмів.
— Скажи йому, що я дуже ображений за його брехню, — попросив Івлєва. Той здивувався, але переклав. Німець одразу злякався, щось заторохтів, я узяв в Андрія ніж. — Ще скажи, що або я почую правду, або приріжу його тут же, наче кабана.
Я подивився в очі полоненому. Той витримав лише мить. Потім відвів очі і щось заторохтів.
— Обіцяє все розповісти, — переклав Івлєв.
— Скажи, нехай дивиться мені в очі.
Штабс-капітан сказав, німець подивився. В його очах був жах. Усе розповість. Він почав лопотіти. Я суворо дивився, не зводив очей.
— Штабс-капітане, перекладайте, — тихо наказав Івлєву, який помітно злякався.
— Господи, це якась маячня, — видихнув авіатор.
— Перекладайте! — роздратувався я.
— Ну, він каже, що готується великий наступ. За допомогою якихось трупів... — Штабс-капітан подивився на мене, я ж дивився на німця, гіпнотизував його своєю суворістю.
— Що далі? — тихо спитав я.
— А вас це не дивує? Наступ за допомогою трупів? — перелякано сказав Івлєв.
— Штабс-капітане, перекладайте, будь ласка! Дивуватися будемо потім!
— Вони звезли сто двадцять тисяч трупів з усіх фронтів, своїх та чужих, озброїли їх і поскладали у котлован. За наказом до котловану буде запущено суміш газів, яка дасть можливість відновити бойові функції вбитих солдатів.
— Це як? — спитав я, бо нічого не розумів, окрім того, що буде погано.
— Під впливом газів у трупах знову запускаються реакції обміну, і мертві отримують можливість рухатися..
— Оживають? — тихо перепитав я тремтячим голосом.
— Ні, вони залишаються мертвими, але можуть піднятися, іти, навіть стріляти та кидати гранати. При цьому кулі з гвинтівок чи кулеметів на трупів не діють, зупинити їх може тільки артилерійський снаряд, який розірве тіло. Господи, це ж брехня, Іване Карповичу, брехня? — Івлєв так благально спитав мене, наче я вирішував, чому бути брехнею, а чому не бути.
— Перекладайте, — прошепотів я, сам дивився на німця з такою люттю, наче хотів поглядом спалити.
— Трупи шикуватимуться у колони і рушатимуть у наступ на наші позиції. Очікується, що до ранку вони прорвуть фронт, продовжать наступ, розтрощивши десяту армію, а потім вдарять у тил сусіднім арміям. Німці сподіваються, що звістка про солдатів, яких не беруть кулі, панічно подіє на наші війська і призведе до масової втечі. Енергії трупакам мусить вистачити приблизно на тиждень наступу. За цей час мертві мусять дійти до Вільно. Потім вони перетравлять свої тіла і впадуть, а наступ підтримають звичайні армії, які вдарять у напрямку Мінська. Господи, це ж жах! Якщо вони візьмуть Мінськ, то Південно-Західний фронт отримає величезну відкриту ділянку, і його буде знищено! — злякався Івлєв. — А німці збиратимуть наших убитих і робитимуть з них все нових і нових бійців для себе! Вони воюватимуть із нами нашими ж трупами!
— Спитай його, що відбувається зараз? — наказав Івлєву.
— Зараз почалося закачування газу у котлован. За півгодини перші трупи оживуть і почнуть вилазити. Трупами непросто керувати, бо наказів вони не розуміють. Однак вони ідуть туди, куди віє газ. Тут постійний вітер на схід, тому саме тут і вирішено було завдавати удару. Іване Карповичу, треба щось робити! — закричав Івлєв і схопився за голову.
— Тихо, штабс-капітане!
— Вони знищать нас! Прорвуть фронт! Сто двадцять тисяч трупів, яких не беруть кулі! Це жах! — Він шепотів, наче у лихоманці.
— Припинити паніку! — наказав я. Не тільки штабс-капітану, але й собі. — Зробімо так. Зараз ви, штабс-капітане, берете полоненого і з Андрієм вирушаєте до аероплана. Злітаєте і летите до штабу, щоб попередити про атаку трупів. А ми з Четвергом залишимося тут.
— Ні, Іване Карповичу, мені ніхто не повірить! Атака трупів!.. Та мене на сміх піднімуть, скажуть, що я перепив! — зашепотів Івлєв.
— Та тихіше ви! — насипався я на штабс-капітана. — Повірять! За кілька годин трупи атакуватимуть, то ще й як повірять!
— Але для чого вам тут залишатися?
— Подивитися, чи не можемо ми якось цьому завадити.
— Як? Сто двадцять тисяч трупів! — Івлєв аж за голову схопився.
— Беріть полоненого і рушайте! У нас немає часу на розмови! — наказав я. — Швидко!
Штабс-капітан кивнув. Хлопці зв’язали полоненого, поклали його в один зі столів, винесли, поклали на віз. Потім ще стіл.
— Іване Карповичу, мені не повірять... — почав було Івлєв.
— Ось! — Я подав йому аркушик, на якому олівцем написав про атаку трупів, про те, що нашій армії загрожує розгром і що треба поставитися до цієї небезпеки якомога серйозніше. — Якщо не повірять, подасте цей аркуш. Якщо і це не подіє, тоді хай розбираються самі. А тепер їдьте, швидше!
Вони поїхали. Ми з Четвергом забралися на горище і дивилися. Віз із хлопцями вдало вписався у таборову метушню. Німці відводили звідси геть усі частини. Залишалося кілька десятків людей у сусідньому будинку. І ще обслуга
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.