Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не проліземо, Іване Карповичу, — сказав Четвер. Та я й сам бачив, бо ж тут стояли прожектори, багато постів, усюди вартові.
— Штабс-капітане, а ви німецькою розмовляти можете добре? — спитав я Івлєва.
— Так, я служив кілька років у Ревелі, там навчився.
— Тоді треба схопити німців, перевдягнутися і зайти всередину. Якщо буде треба, штабс-капітан щось відповість.
— Я не надягну німецьку форму! — обурився Івлєв.
— Штабс-капітане, ми мусимо пройти всередину і взяти полоненого, який пояснить, що відбувається. А відбувається щось страшне. Якщо знаєте, як можна пробратися туди без перевдягання, скажіть! — гнівно прошепотів я.
Івлєв подумав, потім кивнув.
— Добре, Іване Карповичу.
— Ну що, хлопці, нам потрібно чотири німці, яких не одразу почали б шукати, — сказав я.
— Ходімо, до дороги, — запропонував Четвер.
До котловану вела єдина дорога. На ній зараз було порожньо, але могло щось і проїхати. Ми засіли у кущах при дорозі. Спочатку проторохтів панцерний автомобіль. Не те. Потім віз, повний солдатів. Забагато їх. Нарешті ще віз із двома солдатами, які везли якийсь вантаж. Я тільки подумав, як би тих солдатів схопити, а Четвер з Андрієм уже були на дорозі. Андрій кинув ніж, і один німець впав із воза на дорогу, Четвер збив на сніг другого і притримав коней. Хлопці затягли і мертвого, і живого німця у кущі. Я приставив живому ніж, а Івлєв тихенько запитав німецькою, з якої той частини і що тут робить. Німець спочатку закрутив головою, але коли я натиснув ножем на горлянку, розповів, що він зі штабу батальйону, їхня частина охороняла об’єкт, але сьогодні їх вивели, і оце вони з товаришем їхали, щоб забрати залишки штабних меблів. Я спитав, де ті залишки. Він сказав, що у крайньому будинку ліворуч. Я спитав, хто там у будинку ще є. Виявилося, що зараз вже нікого, бо командування об’єкта розташоване у двох інших об’єктах.
Ми німця зв’язали, поклали на кущі, щоб не задубів. Хлопці показували, що краще зарізати, але мені шкода його стало. Чийсь же син, може, і батько. Залишили живим.
— Штабс-капітане, одягайтеся ви, — сказав я Івлєву. — І ти, Андрію, ти білявий, на німця схожий.
Вони перевдягнулися, сіли у віз, нас із Четвергом сховали на дні, під брезентом. Рушили. Було темно, я тримав зброю напоготові. Хоча якби знайшли, то тікати нам було нікуди. Та нічого, проїхали перше коло охорони, потім друге. І там, і там питали, штабс-капітан щось відповідав, нас пропускали. Заїхали всередину, під’їхали до будинку. Штабс-капітан зайшов перевірити, невдовзі повернувся, сказав, що таки нікого. Андрій схопив брезент і перетягнув до будинку спочатку мене, а потім Четверга. Далі зі штабс-капітаном зайшли. У будинку було порожньо, лише кілька столів і шафа Холодно, бо грубу не палили. Я піднявся на горище, звідти став роздивлятися, що і як. Побачив, що до котловану їде черговий ешелон. Цього разу не зі звичайними вантажними вагонами, а з якимись дивними, схожими на величезні ковбаси.
— Це цистерни, у таких зазвичай паливо возять. Бензин чи гас, — пояснив Івлєв, якого я покликав. Ці дивні вагони розставили рівномірно уздовж котловану, потім почали розмотувати якісь чорні штуки, схожі на пожежні рукави. — А це шланги. Ними перекачують рідини або гази.
— Що це німці затіяли? — спитав я.
— Не знаю.
Ми злізли вниз.
— Нам потрібен полонений. Хтось із сусіднього будинку, який зможе розповісти, що тут відбувається, — сказав я хлопцям. — Зробімо так. Четвер залишиться тут, стерегти. Зачиниш двері зсередини, щоб ніхто сюди не зайшов. Якщо стукатимуть, не відповідай, наче нікого тут і немає. Я буду на горищі спостерігати. Андрій і штабс-капітан вийдуть і пройдуть за будинки. Там трохи далі німці побудували туалет.
— Кого? — не зрозумів Андрій.
— Сральню. Вони люди культурні, не можуть так, що вийти на мороз, заголитися і в сніг присісти. Будують собі сральні, може, навіть із опаленням, теплі. Так от вам треба біля тої сральні перестріти якогось потрібного полоненого.
— Якого це? — спитав Івлєв.
— Там ходить кілька цивільних, краще когось із них. Андрій приставить револьвер до спини, а ви, штабс-капітане, поясните, що краще не рипатися. Потім ведіть його сюди. Тут ми його допитаємо і з’ясуємо, що і як. Все зрозуміло?
Кивнули хлопці.
— Тільки обережно, не ризикувати, діяти з головою. І вибирайте, кого брати. Щоб не бугай, щоб не офіцер, бо ще чинити опір почне. Цивільного, але щоб не робітник якийсь, а з начальства, бажано при пенсне. Дійте.
Пішли хлопці, Четвер залишився біля дверей, я поліз на горище. Ага, он ті ковбаси, чи, як їх називав штабс-капітан, цистерни, закріпили на колії. Потім я побачив, як почали розбирати навіс, який був над ешелоном. І для чогось охорону почали знімати. Он шикувалася німецька піхота і йшла звідси. Нехай би у бік фронту, можна було б подумати, що наступ готується. Але ні, охорона, якої тут було кілька батальйонів, відступала в тил. Чому? Натомість приїхала купа великих авто з накритими кузовами. Це ще що таке?
Почув, як у двері постукали. Принишк. Потім двері відчинилися. Я ж наказав нікого не пускати! Поліз униз, а там Четвер уже роздягав якогось німця.
— Форма ж нам потрібна? — спитав він. Я кивнув.
— Перевдягайся. — сказав Четвергу.
Повернувся на свій пункт на горищі. Андрій та штабс-капітан тупцювали біля вбиральні. Час від часу туди заходили люди. Спочатку здебільшого офіцери, але он і цивільний пішов. Те що треба, невисокий, худенький. У вбиральні якраз два офіцери були. Але хлопці вирішили не чекати. Андрій підійшов до цивільного зі спини. Той напружився. Штабс-капітан щось йому сказав. Пішли утрьох. Навіть не дуже підозріло і виглядало. Я зліз.
— Ідуть, — сказав Четвергу.
Той був готовий відчинити двері. Коли голос. Хтось звернувся до хлопців. Штабс-капітан щось відповів. Розмова. Про що? Відчинилися двері, зайшов той цивільний німець, за ним Андрій, потім іще якийсь німець, навіть двоє, а за ними вже штабс-капітан. Четвер повалив першого з німців, я — другого. По голові рукояттю браунінга. Підхопив, поклав тихенько на підлогу, почав в’язати.
— Це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.