Василь Махно - Вічний календар

зранку, хтось — увечері. А цей узагалі приплівся в таку негоду опівночі! Поромну почекальню й сам пором використовували свідки Єгови і провідники різних конфесій, інколи — хасиди, на свято Суккот, або любавичевські — у день смерті ребе Шнеєрсона. Свідки Єгови кожного дня сумирно вистоювали з книжечками, а хасиди — з зеленими галузками й етрогами, схожими на лимони, довірливо допитувалися: «А ви не єврей?»

Молодик закінчив оповідь про блудного сина і розпочав пояснювати батьківську любов до неслухняної дитини. «Ми залишаємо дім батька, бунтуємо проти нього, але наступає час повернення. Запитайте себе, — звернувся він до дрімаючих пасажирів, — запитайте себе, чому ми повертаємося на рідні пороги? І чому нас прощають? Кожен батько здатен простити свою дитину, бо любить її. Отож, коли ми навернемося до Господа, то він простить, бо любить нас».

Д. почувався щасливим, бо встиг на цей рейс. Як не крути, після опівночі довелося б чекати годину. Та й де гарантія, що в таку негоду рейси не скасують? Люду набилося чимало. Мокра каша снігу брудними потьоками залишалася від слідів — і команді порому додалося роботи. Проповідник їм заважав. Стояв там, де було найбільше бруду. Тепло й монотонна плавба зморили багатьох. А тих, хто не дрімав, веселив голуб. Птах залетів на пором під час посадки.

Хтось пожартував:

«Ось дух над тобою, сину, у вигляді голуба».

Почулися прив’ялі аплодисменти.

Пором пришвартувався в найдальшому терміналі Статен Айленда.

На вулиці деревами колошматив сильний вітер і безперестанку падав сніг.

Іти до будинку, в якому Д. винаймав помешкання, недалеко. Натягнувши на голову капюшон, він побрів додому заваленими снігом вулицями.

Яке щастя, що перед снігопадом Джаннет полетіла-таки на Різдво до Ванкувера. Якби купила квиток на день пізніше, то прощавай, Ванкувере! Летовища Нью-Йорка кишіли пасажирами, а наземні служби не встигали розчищати злітні смуги. До того ж, обледенілі літаки потрібно обробляти спеціальним розчином, тому рейси затримувалися. Та й прогнози синоптиків на найближчі три дні були невтішними. Джаннет працювала лікарем-консультантом в оптиці на Бродвеї. Він познайомився з нею випадково, зайшов до «Cohen’s Fashion Optical». Перед тим роздушив окуляри, кинуті недбало на підлогу в лазні. Коли Д. сів у крісло перевірити зір, із бічних дверей до кабінету ввійшла Джаннет, молода лікарка-китаянка.

«Куди ви дивитеся?» — запитала Джаннет, коли Д. почав косити на неї.

«На вас», — віджартувався Д.

Д. повернувся з різдвяного базару. Там поміж рядами будок не пропхатися. Штовханина, сотні вибачень. На чотирнадцятій вулиці вавкала поліційна сирена. Серед снігової тиші багатомільйонного міста сповіщала про якусь пригоду. Д. знайшов будку, де продавали гарячий яблучний сидр і солодощі. Кислуватий напій обпік язик і піднебіння, але розлився теплою хвилею по тілу. Це додало сили. Різдвяні мелодії змінювали одна одну. Вітні Х’юстон голосом, подарованим їй ангелами, веселила базар. Д. вештався просто так, щоби вбити час. Перекинувся кількома словами з продавцем картин. Постояв перед будкою з електричними лампами. І, проходячи мимо, зачепився поглядом за викладені на чорному оксамиті прикраси. Із розмови з майстром ювелірних виробів дізнався, що той працює виключно зі сріблом та коштовними каменями. Майстерню утримує на Ред Гук. Усі роботи — авторські. Д. вибрав для Джаннет срібний браслет, хоч продавець хотів упхати ще жіночий перстень із яшмою, кольору каштанового горіха. «Перстень було б занадто, — подумав Д. — Мало, що вона собі вигадає».

Д. зайшов у під’їзд будинку. Змерз як цуцик. Йому хотілося якнайшвидше стати під душ, а потім укритися теплою ковдрою. «Ну й сніговій і собачий холод!»

З поштової скриньки полетіли під ноги рекламні журнали, листівки й білий цупкий конверт. У фоє було тепло. Світилася прибрана ялинка. На стінах висіли гірлянди і дзвіночки з червоними бантами. Чергував Бехар — косівський албанець, змінивши Іліра, свого напарника і земляка. Бехар дивився в монітор, на якому світилися картинки з відеокамер. Високий і худющий, він помічав здалеку всіх, хто заходив до будинку. Він вітався й допомагав, якщо нічим не був зайнятий, піднести валізи чи пакунки до ліфта. Бехар кинувся допомогти Д., коли той почав збирати з долівки свою пошту. На Різдво швейцари особливо уважні й запопадливі, хоча й протягом року готові прислужитися. Наприкінці грудня мешканці будинку виписували для швейцарів різдвяні чеки. І хоча Бехар мусульманин, а Ілір — християнин, обидва радо брали чеки, бажаючи всім Happy Chanukah і Marry Christmas! Д. привітав Іліра ще зранку. А тепер, забравши пошту, витягнув із кишені зім’ятий конверт і вручив Бехарові.

Відчинивши двері квартири, жбурнув пошту на підлогу. Скинув із себе промоклий одяг і почалапав у душ. Під душем стояв довго, повністю відкрутивши кран гарячої води. Усім тілом відчував пощипування. Пом’яв свій член і пошкодував, що Джаннет полетіла до батьків. Поки вода стікала в ситко, він витерся й одягнув махровий халат. Думаючи про Джаннет, йому пригадалася перша мастурбація. Усміхнувся. Це було в Митниці, куди він приїжджав на канікули. Так, це трапилося в Митниці. Вони з сусідським хлопцем Борисом, старшим від Д. на два роки, залізли на піддашшя стодоли. Борис витягнув з трусів пачку потертих порнографічних фотографій, які переховував від батьків у надійному місці. На фотографіях голі жінки злягалися з чоловіками й, разчепірившись, демонстрували волохаті принади. «Подарунок старшого брата», — сказав Борис. Старший троюрідний брат Бориса служив прапорщиком у Німеччині. І ще Борис попросив Д. поклястися на підараса, що той нікому не розкаже про фотки. Д. поклявся. Від побаченого перехопило дух. І хоча він міський пацан, але таких знімків ще не бачив.

«Дрочиш?» — довірливо запитав Борис.

«Що?»

«Ти вже дрочив?»

Д. хотів тоді відповісти, що так, але побоявся, що Борис викриє брехню, і чесно зізнався:

«Ні».

«Хочеш покажу?»

«Ну, давай».

Тоді Борис розклав на солому перед собою кілька фотографій.

Стягнув штани і став на коліна.

З кутка почувся шурхіт — хлопці насторожилися. Із золотої пилюги перед ними з’явилася біла курка.

«Несеться тут, зараза», — сказав Борис і прогнав її: «Авуш!» Курка зіскочила на драбину і злетіла на долівку. І там, кудкудакаючи, сповістила світові, що знесла яйце.