Стефані Маєр - Світанок

— І тебе він теж хоче, — прошепотіла я.

Едвард стенув плечима, і якусь мить його обличчя було дуже спокійним.

— Не так уже. Я не можу запропонувати чогось, чого він і так не має. І крім того, все залежатиме від того, чи знайде він спосіб підкорити мене. Він знає мене й усвідомлює, наскільки нелегко це буде, — він сардонічно звів брову.

На Едвардову безтурботність Єлизар тільки нахмурився.

— Між іншим, він знає і твої слабкості також, — зауважив він і виразно поглянув на мене.

— Зараз цього не варто обговорювати, — швидко кинув Едвард.

Єлизар проігнорував натяк і провадив:

— Аро захоче і твою дружину також. Безперечно, його заінтригував дар, який здатен був опиратися його впливу навіть у людському тілі.

Едвардові було неприємно обговорювати цю тему. Мені також. Якщо б Аро захотів чогось від мене — та будь-чого! — йому досить було поставити Едварда під загрозу — і я б миттю скорилася. І навпаки.

Невже смерть — менше зло? Невже насправді нам варто лякатися неволі?

Едвард змінив тему:

— Гадаю, Волтурі просто чекали на щось таке — на зручну нагоду. Вони не переймалися заздалегідь, яке вигадати виправдання для своїх дій, вони просто склали план — і чекали, коли годяще виправдання з’явиться саме собою. Ось чому Аліса змогла побачити, як розвиватимуться події, ще перш ніж Ірина з’явилась у Волтурі. Рішення було ухвалене давно, просто слід було дочекатися вірогідного обґрунтування.

— Якщо Волтурі використовують ту довіру, яку покладають на них безсмертні… — пробурмотіла Кармен.

— Хіба це важить? — зауважив Єлизар. — Хто нам повірить? Та навіть якби і вдалося всіх переконати, що Волтурі зловживають своєю владою, що зміниться? Ніхто не вистоїть проти них.

— Хоча серед нас є дещиця божевільних, які ладні спробувати, — зронила Катя.

Едвард похитав головою:

— Катю, ви тут тільки за свідків. Якою б не була мета Аро, не думаю, що він заради неї готовий заплямувати репутацію Волтурі. Якщо ми зможемо на його звинувачення навести обґрунтовані докази, йому доведеться відпустити нас із миром.

— Звісно, — муркнула Таня.

Але ніхто не почувався переконаним. Кілька довгих хвилин усі мовчали.

А далі я вчула, як шини з’їхали з шосе й повернули на ґрунтівку, яка вела до будинку Калленів.

— О чорт, це ж Чарлі, — тихо вилаялась я. — Може, Деналі пересидять нагорі, поки…

— Ні, — сказав Едвард чужим голосом. Очі його були якимись далекими — він втупився у вхідні двері. — Це не твій батько, — він перевів погляд на мене. — Це Аліса знайшла і прислала до нас Пітера та Шарлотту. Отож час підготуватися до нового раунду.

РОЗДІЛ 32. ГОСТІ

Величезний будинок був так натоптаний гостями, що ніхто не міг уже почуватися в ньому комфортно. Трималися тільки тому, що нікому з гостей не було потреби спати. Тільки обіди були ризикованими. Гості намагалися дотримуватися наших правил. Форкс і Ла-Пуш, включно з околицями, були забороненою зоною; полювати дозволялося тільки поза межами штату. Едвард, гостинний господар, позичав свою машину, кому заманеться, не змигнувши оком. Я в цій ситуації почувалася доволі неприємно й утішалася хіба думкою, що вони так і так би полювали деінде в світі.

Джейкоб непокоївся навіть більше за мене. Вовкулаки створені природою для того, щоб рятувати людські життя, а тут, буквально за крок від кордонів зграї, тривали масові вбивства. Але за цих обставин, коли життя Ренесми опинилося під гострою загрозою, він тримав язик за зубами й пропалював поглядом дірки в підлозі, щоб не дивитися на вурдалаків.

Мене здивувало, з якою легкістю наші гості-вампіри сприйняли Джейкоба, — погані передчуття Едварда не справдилися. Здавалося, вони просто не помічають присутності Джейкоба: він був неначе не зовсім живою істотою, проте й, безперечно, не їжею. До нього ставилися так, як часом люди, які не люблять тварин, поводяться з домашніми улюбленцями своїх друзів.

Зараз Лі, Сет, Квіл та Ембрі перейшли у підпорядкування Сема, і Джейкоб би охоче приєднався до їхнього вартування, якби міг хоч мить витримати без Ренесми, а Ренесму цілком поглинули дивні Карлайлові приятелі.

Півдюжини разів нам довелося повторити історію, яку ми розповіли клану Деналі. Спершу для Пітера й Шарлотти, яких Аліса з Джаспером відправили до нас, навіть нічого не пояснивши; як і більшість людей, які знали Алісу, вони повірили на слові, незважаючи на брак пояснення. Аліса не сказала їм і слова про те, куди вони самі подалися з Джаспером. І навіть не натякнула, чи побачаться вони ще у майбутньому.

Ні Пітерові, ні Шарлотті ще не доводилося бачити безсмертну дитину. Хоча вони знали правила, їхня реакція не була такою відразливою, як спершу в Деналі. Вони з цікавістю «вислухали» Ренесмині пояснення. І цього виявилося досить. Вони готові були свідчити на нашу користь так само, як і Танина родина.

Карлайл знайшов і прислав до нас своїх приятелів із Єгипту й Ірландії.

Першим прибув ірландський клан. Шуван (в усіх сенсах велична жінка, чиє дебеле тіло просто заворожувало своїми плавними рухами) була головою клану, але і вона, і її суворий чоловік Ліум цілковито довіряли судженням наймолодшого члена клану. Маленька Меґі, з її танцюючими рудими кучериками, не справляла такого величного враження, як двоє старших із клану, проте у неї був дар відрізняти правду від брехні, отож ніхто й ніколи не ставив під сумнів її вердиктів. Меґі заявила, що Едвард каже правду, отож Шуван і Ліум повністю повірили нашій розповіді, навіть перш ніж Ренесма торкнулася їх.

Амун та інші єгипетські вампіри — то була цілковито інша історія. Незважаючи на те, що двох наймолодших членів клану — Бенджаміна та Тію — переконали пояснення Ренесми, Амун відмовився торкатися її та звелів своєму клану залишити наш будинок. Бенджамін (неймовірно радісний вурдалак, на вигляд — зовсім хлопчисько, який водночас здавався неймовірно самовпевненим і напрочуд безтурботним) переконав Амуна зостатися, з погрозою натякнувши йому на можливий розпад клану. Амун зостався, проте й далі навідріз відмовлявся торкатися Ренесми, та ще й не дозволяв цього робити своїй дружині Кебі. Стосунки в цьому клані були дуже дивними, незважаючи на те, що єгиптяни зовні були вельми схожими — чорнокосими, з оливковою шкірою, вони справляли враження кровних родичів. Амун був найстаршим у клані, очевидним лідером. Кебі ходила за ним як тінь, і я й слова від неї не почула. Тія, Бенджамінова дружина, теж була на диво мовчазною, та коли вона промовляла, в усьому, що вона скаже, відчувалася глибока думка й виваженість. І все ж