Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

 

Емір глянув на мене, потім кинув погляд на Ельдара, ніби зважуючи, чи варто говорити при дитині, але зрештою відкинувся на спинку стільця й важко видихнув.

 

— Салім.

 

Це слово прозвучало як вирок. Я знову відчула, як моє серце стискається, хоча намагалася приховати хвилювання.

 

— Що з ним?

 

— Гівнюк, — пробурмотів він, а потім голосно додав: — За цей місяць він примудрився занапастити те, що будувалося роками. Документи, угоди, платежі... усе йде шкереберть. Таке враження, що він там тільки шкодить, а не працює!

 

— Ти з ним розмовляв? — обережно спитала я, намагаючись не показувати свого інтересу до теми більше, ніж личить.

 

— Зо два тижні він і всі його люди уникають моїх дзвінків і розмов. Це ненормально! — голос Еміра ставав гучнішим. — Треба їхати туди. Дізнатися, що там відбувається.

 

Я відчула, як хвиля неспокою накриває мене. Їхати? Це означало зустрітися з Салімом. З його нахабними поглядами й постійними провокаціями. Але в моїй душі знову спалахнула суперечлива думка: а може, це шанс поставити всі крапки над "і"?

 

— Їдьмо разом, — раптом сказала я, і сама здивувалася своїй рішучості. Емір здивовано підняв брову. — Це ж і мій бізнес теж. Можливо, я зможу допомогти.

 

Він кілька секунд мовчав, потім несподівано усміхнувся.

 

— У цьому я не сумніваюся.

 

Але в його погляді було щось інше. Щось, що змусило мене задуматися, чи дійсно він хоче, щоб я їхала з ним, чи просто не наважився сказати "ні".

 

 

Політ до Стамбула був, як завжди, розкішним. Емір особисто подбав про те, щоб все було ідеально. Приватний літак, зручні крісла, які розкладалися у ліжка, ідеально підібрана температура, персональний обслуговуючий персонал. Але щось у повітрі, крім запаху свіжого еспресо, відчувалося... хвилювання і передчуття.

 

Емір був зосереджений, майже мовчазний, його погляд був спрямований у вікно, хоча нічого, крім хмар, там не було видно. Я помічала, як він постійно стискає підлокітник.

 

— Що з тобою, коханий? — я легенько торкнулася його руки, щоб привернути увагу.

 

— Просто... думаю, — відповів він неохоче, навіть не дивлячись у мій бік.

 

— Думаєш чи хвилюєшся?

 

Емір важко видихнув і нарешті повернув до мене голову. Його карі очі, які зазвичай випромінювали впевненість, зараз виглядали трохи втомленими.

 

— Знаєш, я довіряв Саліму цю справу. А він... навіть не відповідає на дзвінки. Його люди уникають розмов. І тепер я не можу позбутися відчуття, що він зробив щось непоправне.

 

— Він твій син, Еміре. Навіть якщо й накоїв чогось, це ж не кінець світу, — спробувала я його заспокоїти.

 

— Справа не тільки в цьому, Настю. Він мав шанс. Я дав йому можливість проявити себе. А він... — Емір замовк і міцніше стиснув кулак. — Я не дозволю зруйнувати те, над чим працював усе життя.

 

— Ми ще нічого не знаємо напевно. Дай собі спокій, — я ніжно поклала долоню йому на плече.

 

Мій чоловік лише кивнув, але я бачила, що це питання його дуже хвилює.

 

Ми прибули до Стамбула пізно ввечері. Літак приземлився на приватній смузі, і нас зустрів особистий водій Еміра. Вогні великого міста виблискували на горизонті, а повітря було насичене запахом моря.

 

— Зустрічай Стамбул, — я вдихнула на повні груди, намагаючись підбадьорити чоловіка.

 

— Хотів би я відчути ті самі емоції, що і ти, але, на жаль... — Емір змовк, кинувши довгий погляд у далечінь.

 

Ми приїхали до офісу, який мав стати головним осередком Салімового бізнесу. Велика скляна будівля стояла в центрі міста, освітлена яскравими вогнями.

 

— Ну що ж, — сказав Емір, виходячи з машини, — зараз дізнаємося, що він тут наробив.

 

Але коли ми зайшли всередину, нас зустріло несподіване: офіс був майже порожнім. Лише кілька працівників метушилися в коридорах, виглядаючи дуже заклопотаними.

 

— Де Салім? — різко запитав Емір у першого зустрічного.