Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

(Явара — японський кастет для завдавання точкових ударів, що являє собою заточений з обох кінців стрижень.)

Тео поправив на собі ремінь бластера і підвівся. Хоч і мало стріляв, лишилася лише третина заряду. Зарядного ранця у нього із собою нема: потрібно економити постріли. Вийнявши з кишені дві «шпильки», демонстративно встромив їх у диван. Лялечка, побачивши їх, зрозуміє, що він тут. Так і сталося. Одна з бульбашок стрімко пролетіла над диваном, і після неї «шпильки» зникли, тоді він дістав дві наступні.

— У стіл, — підказала йому Лялечка.

Стіл вищий, мабуть, з нього їй буде зручніше їх забирати, однак він не очікував побачити, як одна бульбашка вперлася в іншу і буквально насадила ту на «шпильки». Захисне поле довкола тетраедра мигнуло, той злетів, і в період мигання Тео ясно бачив, що з ребра платформи стирчать його «шпильки». Тетраедр так просто не пошкодити, а от платформу... Спробував поцілити з бластера, але не влучив, бо тетраедр постійно рухався.

— Наступні в стіл, — гримнула Лялечка, і він зробив так, як вона сказала.

Насадити вдруге того самого тетраедра на «шпильки» дном платформи було вже легше, і, коли захист вимкнувся, Лялечка зірвала захисну панель на його корпусі.

— Твій вихід, — сказала вона, відлетівши.

Підступитися до тетраедра було складно, бо той махав відростками, тому, прицілившись, Тео влучив у отвір, який вже не прикривала пластина. Тетраедр смикнувся і впав на підлогу. Тео повисмикував «шпильки» з платформи і знову встромив їх у стіл.

З другим тетраедром впоралися майже аналогічним способом, щоправда, за три підходи. Знявши з нього панель, Лялечка власноруч витягнула всі плати, які потрапили їй до рук.

— Ми з тобою — крута команда, — посміхнувся Тео до Лялечки, знявши снуд з голови. Попри вибиті вікна й мороз, йому було жарко.

— Це точно, — вона також «посміхнулася» до нього з вулиці, зависнувши між поверхами. — Без тебе я б не впоралася. Тут внизу народ веселиться. Приєднаємося?

— Зараз вийму «шпильки» і полетимо до інших,— він підійшов до лежачого на боку тетраедра, відростки якого звисали крізь вибите панорамне вікно й метлялися назовні. Витягнувши першу «шпильку», Тео відчув пекучий біль, що пронизав все тіло і знерухомив його.

— От... же ж... — він опустив голову: з його живота і грудей стирчали два відростки тетраедра. Того, що впав першим. Треба було стріляти в нього двічі... не добив.

Фоном зашипіли бластери, Лялечка облетіла Тео і запустила два промені в нутрощі тетраедра. Той смикнув відростками, підняв їх угору і різко опустив, скинувши Тео у розбите вікно.

Розплющивши очі, Тео побачив білосніжну стелю. Почувався так, ніби на нього наїхали катком і зупинили десь в районі грудини. Він спробував зробити глибокий вдих і скривився від болю, що прошив все тіло.

— Дихай поверхнево, не поспішай, — почув знайомий голос, на який не міг не повернути голову, хоч це було й складно. Біля нього сиділа Марта: бліда, усміхнена і з радісним блиском в очах. — Привіт, — вона взяла його руку й приклала долонею до своєї щоки.

— Як ти? — пошепки запитав Тео.

— Добре. Ти як почуваєшся?

— Я?.. Живий. Та що мені буде? — він криво всміхнувся до неї. — Давно валяюся?

— Майже два тижні.

— Гм... а дощ пішов?

— Так, — вона кивнула. — У вас усе вийшло. Дощі тепер ідуть часто: осінь, і озоновий шар вже більш-менш. Річковий порт не виселили. Пані Марія з дітьми ще не повернулася на ферму, але планує це зробити найближчим часом, — говорила вона тремтячим від хвилювання голосом. — Про кого ще розповісти?

— Лялечка.

— Вона тут, у Дельті.

— Ми в Дельті? — здивувався Тео.

— Вже тиждень, і не тільки ми.

— Хто ще?

— Штурмовики. Аян розселив їх по порожніх будинках, і тепер тут людно. Вчора прибирали парк, садили кущі й дерева, потім влаштували пікнік. Було весело. Згадували про тебе. Боб сказав, що, коли ти одужаєш, треба буде повторити гулянку, — вона всміхнулася і міцніше притисла його руку до себе.

— Ясно... А де ми були до цього?

— В одній церковній громаді, а потім приїхав Борислав і сказав, що екстремофіла з першим типом вірусу має відновлювати лікар, який спеціалізується на першому типі. І от ми тут. За цей тиждень тобі й справді стало набагато краще.

— Що за лікар?

Марта подивилася кудись убік, і Тео зрозумів, що в кімнаті вони не самі. Він поглянув у тому ж напрямку: на дивані сидів Борислав, який махнув йому рукою на знак вітання.

— Скоро побачиш. Він зараз зайнятий з іншими пацієнтами, яких ми забрали з території атомної станції. Коли закінчить — зазирне до тебе.

— Скількох забрали?

— Трьох.

Тео кивнув. Софія теж говорила про три зразки, які проявляли ознаки життя.

— Мілан казав, що минулого разу в коридорі ви виявили тіло Агнешки Кубіяк, але коли ми туди спустилися, то тіла не знайшли. Щось знаєш про це?

— А маю знати?

— Я просто питаю. Навряд чи вона пішла звідти своїми ногами.

— В її стані це нереально, хтось її звідти забрав.

— Знати б хто, бо персона вона непроста.

— Ще когось знайшли?

— Ні.

— А що Рада, після феєрверків на півдні? Щось робить?

— Поки що повний штиль. Вони шоковані тим, що сталося. Ми ж потім знищили ще й друге поле за допомогою «жар-птиць» і, звісно, Лялечки. Без неї нічого б не було. Кіборги в цьому плані неперевершені. Тож тепер погода така, як має бути, а не така, як хтось там собі планує, — посміхнувся Борислав якимось своїм думкам. Тео здогадувався, що Людмила не поділяє радості колишнього чоловіка з цього приводу, але запитав про інше:

— «Жар-птиць» усіх використали?

— Ні. Трошки залишили. Спробуємо скопіювати.

— Хороша ідея.

— Наближаються великі зміни, потрібно готуватися. Ця перерва ненадовго. Ще з хорошого: вірянам церкви «Семи див» дозволили використовувати браслети замість чіпів і розширили права їхніх громад, більшість яких, за дивовижним збігом, знаходяться тут, у Долині.