Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

ж вони ненав’язливо давали зрозуміти, що в стародавні часи драконів було багато і серед них були як самці, так і самиці.

— Проте чаклуни могли б і здогадатися, — зауважила Ріана. — Вони ж не дуже довіряють нашим літописам. Чимало з них сумніваються в тому, що бодай одна відьма насправді спілкувалася з диннеші.

— Так вони взагалі сумніваються в існуванні диннеші, — знизала плечима Ейрін. — Як от майстер Іґан аб Кін, кардуґальський чаклун. Він переконаний, що це просто вигадки духівників, а відьми використовують наївну віру простих людей, щоб морочити їм голови. То де ж там чаклунам було здогадатися про зв’язок драконів з янголами — яких вони вважають мало не казковими істотами.

Пообідавши, Ейрін вирішила більше не ховатись у себе, а вдяглася в звичайне вбрання — штани, сорочку та кофту, прихопила про всяк випадок пелерину і разом з Фіннелою, Ґвен та Ріаною вийшла зі свого помешкання. Коли вони спустилися на перший поверх, їх негайно оточила зграйка меншеньких сестричок, у яких щойно закінчилися ранкові заняття. Ріана відповідала на запитання з великим задоволенням, бо досі ніколи не тішилася такою популярністю. На їхні численні прохання вона знову розказала свіженьку леґенду про дванадцятьох драконів-диннеші, відтак стала описувати битву з почварами в Тиндаярі, а Ейрін переважно кивала на її слова і раділа з того, що увага малечі не зосереджена цілком на ній.

Тією самою мірою це стосувалося й дорослих сестер. За час перебування Ейрін на Тір Мінегані вони потроху призвичаїлися до неї та її Первісної, тож її вчорашня пригода, хоч і дуже схвилювала їх, не стала ні для кого аж такою несподіванкою. Чого не можна було сказати про участь у цих подіях Ріани, яка за всі попередні двадцять шість років свого життя не зарекомендувала себе нічим видатним, мала посередню відьомську силу, постійно засмучувала наставниць недбалістю в навчанні, а чи не єдиним її помітним досягненням стало те, що наприкінці позаминулого року вона примудрилася скласти іспити, хоча всі пророкували їй перебування в лавах менших сестер як мінімум до тридцяти. Загальної думки про неї не змінила навіть історія з Пророцтвом про Першу. Дарма що переважна більшість відьом і далі вірили в те, що Ріана витлумачила його незалежно від Шимаса аб Нейвана, вони розглядали це як чисту випадковість, результат одного-єдиного вдалого здогаду.

Однак усе подальше вже не можна було списати на звичайний збіг обставин. Хай там як, а диннеші обрав для місії на Ініс на н-Драйґу саме Ріану, хоча спокійнісінько міг зачекати, поки вона передасть упокореного чорного до рук старших і досвідченіших сестер. Ріана стала першою за тисячу років відьмою, що спілкувалася з мешканцями Ґвифіну, вона з’ясувала правду про драконів, здобула й опанувала меч, який виявився матеріальним утіленням краплини сили диннеші, не побоялася піти в бій з ордою демонів та чудовиськ і цим урятувала Первісну Іскру від чергових зазіхань Ан Нувіну…

У спрямованих на Ріану поглядах сестер Ейрін помічала і захват, і повагу, і заздрість, але найбільше в них було подиву. А ще розгубленості — схоже, вони просто не могли вирішити, чи то помилялися в своїх попередніх оцінках Ріани, чи то доля й справді сліпа та дурна і часто-густо звеличує тих, хто на це ніскілечки не заслужив. Було ще зарано робити якісь певні висновки, проте Ейрін гадала, що у відповіді на це питання Сестринство розділиться на дві приблизно рівні частини. І вже точно Шайна належатиме до другої.

Сама Ріана відверто насолоджувалася враженням, яке справляла на сестер, і для повного щастя їй бракувало лише меча, відібраного в неї найстаршими. Та навіть цю обставину вона повернула собі на користь, бо мала вагомий привід лаяти їх; а ще охоче розповідала всім про те, як Кейліон та Аверлін зрештою звернулися до неї по допомогу, але вона їх гордо відшила — нехай самі розбираються, коли такі розумні.

Невдовзі їм зустрілася Етне вер Рошін, під чиїм керівництвом Ейрін вивчала побутові чари, і сьогодні по обіді якраз мало бути чергове заняття. Передовсім Етне трохи поганила її за необережність, потім запитала про самопочуття, а почувши у відповідь запевнення, що все гаразд, сказала:

— Ну й слава Дивові, що ти не постраждала. Але покарання тобі не уникнути. Іншу ученицю я примусила б навчатися до самісінької вечері, а ти сьогодні залишишся без занять. Байдикуватимеш увесь день — щоб знала, як устрявати в такі пригоди.

Ріана тихо розсміялася:

— Оце так покарання!

Етне гостро зиркнула на неї.

— Як то кажуть, кожному своє, люба сестрице. Знаючи твої слабини, я б загадала тобі змайструвати світильник чистого жовтого кольору, а в тебе раз по раз виходили б помаранчеві. І не думаю, що теперішня сила твоєї Іскри чимось зарадила б… До речі, як воно — бути старшою над усіма звичайними сестрами? Либонь, почуваєшся великим цабе?

— Я ще не розібралася в своїх почуттях, сестро, — на диво стримано відповіла Ріана. — І взагалі не думаю, що сила дає мені підстави задирати носа.

Коли Етне, неабияк утішена Ріаниними словами, пішла далі, Ґвен глузливо промовила:

— Чудасія та й годі! Невже меч додав тобі ще й скромності?

Ріана збентежено всміхнулась:

— Просто не хочу сваритися з Етне, вона мені подобається. Та й сказала це несерйозно, лише щоб подражнити мене. Ти в неї не навчалася, тому не знаєш її звичок.

— Ой, Фіннело! — раптом спало на думку Ейрін. — Ти ж через мене пропускаєш заняття. Тобі добряче перепаде.

— Не перепаде, — відповіла кузина. — Вчителі ж розуміють ситуацію. Крім того, ще вчора ввечері Гелед написала нашій директорці листа з проханням звільнити мене на сьогодні.

— Тоді нема про що турбуватися, — зауважила Ріана. — Давнайг завжди так робить, коли Айрен хоче прогуляти свої заняття. Усі вчителі розуміють, ще це звичайне сачкування, але не карають її… Ну, гаразд, дівчата, я піду шукати Давнайг. У неї от-от має закінчитися урок із тваринної маґії. Ще побачимося.

Вона побігла до сходів, а Ейрін, Ґвен і