Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

«Мені треба поспішати» Нік прорвався крізь натовп зацікавлених магів та відправився до Хранителя. Багукхан був на місці і дрімав, сидячи у себе за конторкою.

— Багукхане, прокидайся, — почав трясти Хранителя Нік.

— Що тобі треба, невгамовний? — загарчав у відповідь Багукхан. — Дай мені, старому, спокійно відпочити.

— Це моя фраза. Тобі вона не підходить. Ти ще всім нам, молодим, фору даси, — пожартував у відповідь. — Тебе кличе Вищий. Хоче з тобою переговорити.

— І що треба цьому хитрому ляльководу? — без тіні подиву і пієтету запитав маг.

— Не знаю. Може, йому набридло новини через мене передавати. Теж мені, знайшли кур’єра, — підтримав іронічний тон Нік.

— Гаразд, пішли поговоримо з ним, — Хранитель вийшов з-за стійки і пішов на зустріч з Вищим.

З приводу повної ініціації вечеря була урочиста. У залі зібралися всі учні Школи, вчителі, представники короля і навіть професор Атавхаї прийшов, чим викликав велике напруження у інших присутніх, але така була традиція. Місця за столами викладачів йому не знайшлося через нестандартні розміри, і він самотньо сидів на великій кам’яній лаві біля стіни. Щоб скрасити йому самотність, Нік перетягнув свій великий стіл до демона. Його і Касталатуса тільки радувало таке сусідство, а ось Матотору спочатку навіть втратив апетит, що було величезним дивом. Хоча через деякий час бажання підкріпитися перемогло страх і він успішно знищував страви за трьох. Більше не знайшлося охочих скласти їм компанію, але це було тільки на руку друзям і ненажерливому товстунові. Син шеф-кухаря Клу сам обслуговував їх столик, бо решту боялися навіть наближатися.

Вечір був повний пафосних і надихаючих промов, виступів шкільного оркестру і хору та смачної їжі. Коли закінчилася офіційна частина і атмосфера стала більш вільною, до них за стіл перебралися Хранитель, Зонколан і Магістр Целмаліт. За столом відразу стало затишніше, весело й гамірно. Весь вечір решта із засудженням спостерігали за їх галасливою компанією. А група викладачів на чолі з Магістром Вогню Вутой Естою навіть не приховували свої зневажливі злі погляди в їхній бік. Очевидно, маги, які зібралися за цим столом, чудово знали ставлення до них інших, тому навіть не звертали уваги на них і від душі розважалися. Ніку було затишно в такій чудовій компанії. Мабуть, йому не вистачало тільки Квіти. Маги жартували, розповідали смішні історії з життя, а учні, повідкривавши роти, слухали їх. Нік про себе помітив, що за столом зібралися всі ті, хто любив і пам’ятав Ліну Срібну Драконицю. І тепер вся їхня любов і турбота діставалися йому. «Дуже гідна компанія няньок. Адже це ті, на кого можна покластися, у кого можна навчитися, хто завжди прийде на допомогу та захистить. З такими і війни можна не боятися», — подумав Нік і посміхнувся.

Глава 5

Срібний передзвін і шум у коридорі змусили відкрити очі. Починався новий навчальний тиждень. Тепер все було серйознішим і важчим. Вони всі пройшли повну ініціацію та стали справжніми магами, нехай поки тільки учнями. Нік вирішив влаштувати з такої нагоди собі приємний сюрприз. У кутку кімнати його чекав готовий умивальник, а це означало, що нарешті він міг вмиватися сам, без натовпу студентів, які весь час кудись поспішали. Але він вирішив побалувати себе ще більше. Настав час відкрити і покопатися у сейфі, який він притягнув з собою з Землі.

Вісім заповітних цифр. Він спеціально ввів дату свого народження, щоб не забути та не переплутати код. Тихе клацання — й дверцята сейфу беззвучно відчинилися, показавши дрібні частинки його колишнього життя. Ще рік тому він і подумати не міг, що буде радий таким звичним та непомітним дрібницям. На світ з’явилися: зубна паста, зубна щітка, крем для гоління, крем після гоління і звичний станок для гоління. Інші речі він потримав у руках, помилувався ними та сховав назад до підходящого моменту. Закрив сейф та сховав подалі під ліжко.

Свіжий, поголений, добре пахне, у чудовому настрої Нік вирушив на сніданок та заняття. Ніщо не могло сьогодні його засмутити. Навіть нудні лекції не стерли усмішку з його задоволеної морди. Весь день він радісно носився по Школі, чим немало здивував Матотору і Касталатуса.

Нік точно пам’ятав, що вранці, коли переглядав розклад занять на день, ніяких уроків після обіду у нього не було. Але, повертаючись з обіду, помітив, що його плани на день хтось відкоригував. Він хотів піти гуляти в парк, але таємничий запис «Індивідуальне заняття» трохи зіпсувало його настрій, стерши дурну посмішку з обличчя.

— Багукхане, а що це за подарунок мені? Ні в кого немає сьогодні додаткових занять, а мені намалював? За що ж ти мене так не любиш? — обурився Нік.

— Та ось дивлюся, що ти дуже радісний та задоволений сьогодні з самого ранку бігаєш. Думаю, дай поверну учня до реальності, — посміхаючись, знущався над ним Хранитель.

— Уже повернув. Може, більше не варто? Я піду собі погуляю в парк, наберуся сил перед навчальним періодом, — жалібно скривився Нік.

— Звичайно, підеш. Я б навіть сказав побіжиш, — вже ледве стримував сміх Багукхан.

— Що ти маєш на увазі?

— На прохання Магістра Целмаліт, за розпорядженням директора Хегана і за мого задоволеного підтакування, тепер щовечора ти будеш здійснювати пробіжки. Поки Целмаліт не побачить у тебе чудову фізичну форму та не відмінить ці твої забави, — вже крізь сміх говорив маг.

— От же мучителі одні зібралися. І багато я повинен бігати щодня? — сумно змирився учень.

— До Військової Академії та назад.

— Так це ж далеко. Та ще й того, в гору. От гади.