Андрій Хімко - Між орлами і півмісяцем

дочекався ранку і від пожадань до вроди Настан, і від образи на Нечаха. Ще перевертаючись у постелі, він вирішив завтра ж покликати наймудрішого із мудрих, ходжу Ішам-муллу, який був і навчителем та суддею, для оповіді йому гризот.

«Так-так,— радів заздалегідь подумки Сефер-Казі,— тільки одному йому, Ішам-муллі, можна довірити цю таємницю: і біль, і тугу, і бажання. Хіба ж не він допоміг у свій час мудрими порадами загнуздати і об'їздити дику кизил-башку Фаранджу і її сестру Айшет! Ні-ні, цю Фесь поки навчиш чогось, то постарієш! То трата часу, вона хіба для різноманітності!.. А так, Ішан-мулла один дасть мені мудру пораду. Недарма ж він ходжа і бажаний гість у всіх мурз та беїв. А мудрості правовірних, як із Корану, читає в будь-яке стояння місяця. А Десять Читок недарма завчив, не враховуючи святих звитків-сувоїв Ас-Салаха і Фатіка, Авану і Акалу... Рідкісний чоловік Ішан-мулла: був у Мецці, обійшов Каабу, горби Сафа і Марва, прочитав Суф'яне ас Екурі, Ібн-Абасса, Катада, Харун алк Рашіда, Малік Ібн Дімара, Ао-Салабі. А таки його! Бо як судитиму смертного правовірного, коли він наслідує пророка?!.»

Отак задумане було вирішене і вчинене. Сефер-Казі недовго чекав Ішан-муллу. Той лише для годиться змусив візира почекати та й був приправлений носіями-правовірними до сералю мецената, повторивши по путі п'ять основ шаріату: Покаяння, Намаз, Байрам, Ходжійство до Кааби, Джіхад, адже не до рядовича-сановника правиться.

— Мир і милість Аллаха і тобі, і всьому сералю твоєму із усіма добрами твоїми, великий повелителю! — проводить Ішам-мулла по своєму обличчю і бороді долонями, стоячи очікувально в порозі і, запрошений господарем, всідається поважно і неспіхом на купу мутак і пухових подушок-міндер.

Сефер-Казі примітив у вузьких щілинах очей прихідця іскринку пихи, але, як непересічний спахія, вдав щирого, привітного та заклопотаного державними справами слугу хана. Почекавши хвилинку, господар почав розмову здалека, як і годиться за обрядом. Спершу розтягував похвальні слова про сонцеликого хана, потім просторікував про клопітні медресе, мечеть і суд, слідом — про приплід в чередах, косяках і отарах, поки й перейшов на свої фелюги і шандали в морі, на гарем, який явно злітнів, і саму баш-ханум Фаранджу, ніби уже застару для нього...

По якійсь мовчанці, перекинувшись на Чигирин та гяура Виговського з його свитою, ніби ненароком перейшов до мурзи Нечаха, дещо спантеличивши гостя. Виждавши паузу, візир приступив до Нечахових гріховно-образливих для правовірного дій, аж морщачись від надривно-завивного скрику зурни, що доносився через напіввідчинене вікно із затемненого деревами і виноградом двору...

Ішан-мулла, як досвідчений і уважний сповідник господаря, час від часу прикладав білилами офарбовані руки з блискучими шафранними нігтями до грудей, ствердно похитував головою і знов побожно перебирав бурштинові чотки, поки Сефер-Казі врешті скінчив оповідь і, полегшено зітхнувши, замовк, ждучи мудрої поради...

— Тяжкий у тебе клопіт,— набивав собі ціну Ішан-мулла,— та зарадити йому, мабуть, можна. Бачу, що прогнівився на твою особу пророк, бо не завжди посилаєш Всевишньому блага з Ахшим-Намазом,— натякнув про скаредну скупість візиреву гість,— не кладеш на вівтар мечеті своїх щедрот,— добивав він вичікувально, хоч і завбачливими натяками.

— А рада тобі така...— розтягував слова мулла, зупинившись,— щоб отого старого гяура, про якого ти оповів, як там його...

— Муса його назвисько,— нічого не розуміючи, підказав господар.

— Так от, щоб старого гяура Мусу,— повторив мулла,— ти відпустив додому. І хай він неодмінно добереться туди і там оповість, хто і як викрав і худобу, і гяурку Зірку та де вона тепер є.

— Підволосений, слабий і хилий він! Не дійде додому, а її, помилуй, мулло, жаль буде, бо ж вродлива! — вже шкодував господар, що загідь повів цю розмову.

— Як же пасе отари, коли підволосений?

— Осликом послуговується.

— Відпусти його разом із осликом, коли хочеш руками гяурів покарати Нечаха-мурзу і мати надію на його баш-ханум.

— Так то так, але ж ті родичі можуть її викрасти чи й силою взяти, бо брат у неї, якого знаю, кажуть, справжнісінький шайтан, а тепер ще й чи не сераскир-сердар у козаків,— боявся Сефер-Казі і подумати про таке.

— З чотирма дітьми вона не дасть себе викрасти, а ще як віру прийняла і дітей ростить як правовірна, то й поготів.

— О мудрий із мудрих! — приходив господар до себе.— Відпущу Мусу і тобі за розумну пораду вишлю овечок,— тут же пошкодував господар, що вирік таке і додав: — Як Аллах допоможе мені в цьому трапунку...

Отак, на велике спантеличення і своє, й інших пастухів, був відпущений зі своїм вірним осликом дід Стохата додому. Вже правуючи кизи-керменським шляхом-сакмою між первозданною незайманістю помаранчевого та брунатно-зеленого безмежжя буйноквітних, пижмами відцвілих травостоїв, повз острашливі прадавні, овіяні вітрами кургани, горби і камінні баби, через западини і пласкі узвишшя, долини і скупища верболозів, між синьо-сивими, попруженими лісками, гаями й чагарями на обріях, через хутірці та поодинокі зимівники з бурдюгами, по забіссях ярів і яруг-байраків, де мав притулки на ніч, Мусій, незважаючи на візиреву перепустку-пайцзу в пазусі, не вірив тому, що сталося, молячи Бога дати сил для дальшої путі, поки й опинився в пізню осінь в своїй рідній оселі в Капулівці та ридма заплакав від щастя...

25.

А у Великому Лузі, в Капулівці і в Січі життя йшло, мов різноріччями. І першим горем для Сірка та січовиків була раптова хвороба Левка Конограя-Чорноморця, який по Мусієвій вістці викликав нагло Сірка із Капулівки, щоб попрощатися як з побратимом. Три доби не відходив від хворого Сірко. А