Стівен Кінг - Загублена земля. Темна вежа III

— Так, саме з Нью–Йорка, — підтвердив він. — Але Джейка викрали. Викрадача звуть Ґешер.

Жодної відповіді… а потім кнопки знову засвітилися рожевим.

— Так тримати, — прошепотів голос Маленького Блейна. — Та все одно будьте обережні… він такий підступний…

І одразу загорілися червоні вогні.

— ХТОСЬ ІЗ ВАС ЩОСЬ СКАЗАВ? — холодним і підозріливим — Едді міг би заприсягтися — тоном спитав Блейн.

Едді подивився на Сюзанну. Сюзанна відповіла йому поглядом наляканої маленької дівчинки, яка почула, що під ліжком у неї потай ворушиться щось страшне.

— Це я горло прочищав, Блейне, — відповів Едді. Ковтнув слину і витер рукою піт з чола. — Я цейво… чорт, правду кажучи, я весь тремчу від страху.

— ДУЖЕ МУДРО З ТВОГО БОКУ. ТІ ЗАГАДКИ, ПРО ЯКІ ТИ ГОВОРИШ… ВОНИ ДУРНІ? БО Я НЕ ВИТРАЧАТИМУ ЧАС І ТЕРПІННЯ НА ТУПІ ЗАГАДКИ.

— Здебільшого вони розумні, — сказала Сюзанна, але стривожено глянула на Едді.

— ТИ БРЕШЕШ. ТИ ВЗАГАЛІ НЕ ЗНАЄШ, ЯКА ЯКІСТЬ ЦИХ ЗАГАДОК.

— Звідки ти…

— АНАЛІЗ ГОЛОСУ. ПЕРЕВІРКА СХЕМИ ФРИКАТИВНИХ І СТРЕСОВИХ НАГОЛОСІВ НА ДИФТОНГАХ ДОЗВОЛЯЄ ОТРИМАТИ ПОРІВНЯНО ТОЧНИЙ КОЕФІЦІЄНТ ПРАВДИ/НЕПРАВДИ. ПРОГНОЗОВАНА ТОЧНІСТЬ АНАЛІЗУ СТАНОВИТЬ 97 ВІДСОТКІВ, ПЛЮС–МІНУС 0,5 ВІДСОТКА. — На якусь мить голос замовк, а потім знову заговорив, проте вже з погрозливою протяжністю, яка здалася Едді до болю знайомою. Голос Гемфрі Боґарта. — КРАЛЕЧКО, Я ХОЧУ ЧУТИ ТІЛЬКИ ПРАВДУ. ОСТАННІЙ, ХТО СПРОБУВАВ МЕНЕ НАДУРИТИ, ПОГАНО СКІНЧИВ. НА ДНІ СЕНДА ВІН СКІНЧИВ, У ПАРІ БЕТОННИХ КОВБОЙСЬКИХ ЧОБІТ.

— Нічого собі, — сказав Едді. — Ми подолали чотириста миль чи десь так, щоб зіткнутися з комп'ютерною версією Річа Літла[9] Блейне, як це так, що ти пародіюєш Джона Вейна й Гемфрі Боґарта? Вони ж з нашого світу, а не з твого.

Тиша.

— Гаразд, на це питання можеш не відповідати. Але є інше — якщо тобі потрібна була загадка, то чого ж ти одразу не сказав?

І знову відповіді не було, але Едді збагнув, що насправді вона не потрібна. Блейн полюбляв загадки, тож перший загадав він. І Сюзанна відгадала. Вона зрозуміла, що він хоче. Якби все сталося інакше, то, мабуть, вони обоє зараз лежали б гігантськими компактними брилами вугілля на підлозі Колиски Лада.

— Блейне? — тривожно покликала Сюзанна. Відповіді не було. — Блейне, ти там?

— ТАК. ЗАГАДУЙТЕ ДАЛІ.

— Коли двері перестають бути дверима? — спитав Едді.

— КОЛИ ЇХ РОЗЧИНЯЮТЬ. ЯКЩО ВИ СПРАВДІ ХОЧЕТЕ, ЩОБ Я ВАС КУДИСЬ ПІДВІЗ, ТО БУДЬТЕ ВИНАХІДЛИВІШІ. У ВАС Є В ЗАПАСІ ЩОСЬ КРАЩЕ?

— Якщо прийде Роланд, то буде, — впевнено відповіла Сюзанна. — Хай навіть у Джейковій книжці гарні загадки, але Роланд знає їх тисячі, бо він їх вивчав у дитинстві. — Сказавши це, вона зрозуміла, що не може уявити Роланда малим. — То ти підвезеш нас, Блейне?

— МОЖЛИВО, — сказав Блейн, і Едді точно почув у його голосі тьмяний проблиск жорстокості. — АЛЕ, ЩОБ МЕНЕ ЗАВЕСТИ, ВАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗАПРАВИТИ МІЙ НАСОС. А МІЙ НАСОС ЗАПРАВЛЯЄТЬСЯ ПРОСТИМИ: ЗЗАДУ НАПЕРЕД.

— Тобто? — спитав Едді й подивився крізь ґрати на гладеньку рожеву спину Блейна. Та Блейн не відповів на це питання так само, як і на інші. Кнопки світилися яскраво–помаранчевим вогнем, але Великий і Малий Блейни, здавалося, перейшли в режим сну. Втім, Едді знав, що це не так. Блейн не спав. Блейн спостерігав за ними. Блейн дослухався до їхніх схем фрикативних звуків і стресових наголосів на дифтонгах.

Едді подивився на Сюзанну.

— «Вам доведеться заправити насос, але насос заправляється простими: ззаду наперед», — понуро повторив він. — Це що, загадка?

— Так, звісно. — Сюзанна зиркнула на трикутне вікно, наче наполовину затулене повікою, і притягнула Едді до себе ближче, щоб прошепотіти на вухо: — Це повне божевілля, Едді… параноя, шизофренія, та ще й до всього, схоже, маячня.

— Та я знаю, — видихнув він у відповідь. — У нас тут схибнутий і геніальний монорейковий поїзд типу «привид у комп'ютері», який любить загадки і рухається швидше за звук. Занурмось у світ пригод фантастичної версії «Польоту над гніздом зозулі»!

— Ти маєш якісь здогади?

Едді похитав головою.

— А ти?

— Щось таке ворушиться глибоко в пам'яті. Але, мабуть, це щось не те. Я не можу викинути з голови те, що сказав Роланд: хороша загадка завжди має сенс, і її завжди можна розгадати. Це наче справжній фокус.

— Він вводить нас в оману.

Вона кивнула.

— Едді, піди стрельни в повітря ще раз. Дай їм знати, що ми досі тут.

— Ага. Коли б знати, шо вони досі там.

— А як ти гадаєш, Едді, вони там? — спитала Сюзанна навздогін.

— Не знаю. Ця загадка навіть Блейнові не до снаги, — не зупиняючись і не озираючись, відповів він.

31

— Ви не могли б дати мені щось попити? — попросив Джейк. Слова прозвучали нерозбірливо, бо хлопчик гугнявив — слизові оболонки рота й носа швидко розпухали. У нього був вигляд хлопця, якому у великій вуличній бійці дісталося найбільше.

— Авжеж, — розважливо озвався Цок–Цок. — Могли б. Ще й як могли б. У нас тут багато напоїв, чи не так, Копергеде?

— Атож, — погодився високий чолов'яга в окулярах, білій шовковій сорочці й чорних шовкових штанях. Він скидався на викладача коледжа, якими їх зображали в коміксах журналу «Панч» на початку двадцятого століття. — У нас тут повно різного питва.

Цок–Цок знову недбало розкинувся на своєму троні й тепер насмішкувато спостерігав за Джейком.

— У нас є вино, пиво, ель і, звісно, стара добра вода. Іноді це все, що треба, еге ж? Прохолодна, прозора, іскриста водичка. Як тобі, гарно звучить, хлопче?

В горлі у Джейка було сухо, наче там почистили наждаком, і боляче поколювало.

— Звучить чудово, — прошепотів він.

— Аж самому пити схотілося, — сказав Цок–Цок, розтягуючи рота в посмішці. В зелених очах затанцювали іскри. — Принеси мені кухлика води, Тіллі. Чорт, не знаю, куди це поділися мої гарні манери!

Тіллі вийшла кудись через люк на дальньому боці кімнати, саме навпроти входу, через який прийшли Джейк і Ґешер. Джейк провів її поглядом і облизав розпухлі губи.

— Отож, — сказав Цок–Цок, звертаючи погляд до Джейка, — ти кажеш, що те американське місто, звідки ти прийшов… той Нью–Йорк… дуже схоже на Лад.

— Ну… не зовсім…

— Але ж ти впізнаєш деякі механізми, — тиснув на нього Цок–Цок. — Клапани, насоси і таке інше. Не кажучи вже про вогненні трубки.

— Так. Ми їх називаємо неоновими, але