Мирослава Горностаєва - Астальдо

Звісно, Турондо говорить, що там ще роботи і роботи… Однак, Квенді Неврасту вже майже всі там…

— Де — там?

— Я не знаю…

— Арельде!

— Присягаю! Він не говорить навіть мені, де знаходиться це місто. Знаю тільки, що в гірській долині. Ті Квенді, яких він умовив жити там, назад не повертаються, окрім його приятелів — вони єдині втаємничені…

— Глорфіндейл?

— О, так… І ще Ектеліон з Егалмотом… Я намагалася втекти — варта утримувала мене в цитаделі… До палантиру я тоді дібралася дивом — і більше мені цього не вдавалося. На щастя, в Барад-Ейтель біля кулі Феанаро теж чергує вартовий.

— Турондо не хотів, щоб батько знав?

— О, так… Він хотів сповістити його вже звідти — по палантиру. Уяви собі — Турондо заявив, що з його міста не вийде ніхто, щоб зберегти в таємниці його місцезнаходження. Я не витримаю цього — я задихнуся в гірській котловині… Я люблю волю, полювання, я…

— Заспокойся, Арельде, оnone[169]…

Фіндекано і сам був вельми враженим. Його брат покидав Невраст, оголивши побережжя… Неприкритим з півночі зоставався Фалас і Гавані Корабела. Місто в гірській долині, обіцяне колись Еленве на крижаній дорозі… Обіцяне за мить до її загибелі… Але ж так не можна… Обов’язок… Втечею Еленве не повернеш.

Туракано дійсно прибув увечері. Бадьорий і якийсь тривожно-щасливий. На старшого брата він глянув мигцем і засміявся:

— Примчався, воєводо з косами? Я так і знав, що Арельде знайде спосіб зв’язатися з тобою.

— Батько буде тут через кілька днів, — мовив Фіндекано, — Турондо, що це ти надумав?

— Мені явився Вала Ульмо, — відмовив Туракано спокійно, — і наказав шукати потаємного місця, де б я міг збудувати місто. І я його знайшов — з Божою допомогою. Воно зватиметься — Ондолінде, Місто Співучої Води… А вінчатиме його Біла Вежа, така, як в Тіріоні…

— Гаразд, — вимовив Фіндекано, — я тебе зрозумів… Про те, де ти збудував це диво — не знають ні батько, ні брат, ні навіть Арельде… Ти заховаєшся в тій долині в горах — а далі? Якщо війна…

— Я вишлю військо, — мовив Туракано непевно.

— Тоді твоя долина вже не буде потаємною… Припустимо, нас розбили… Хтось потрапив у полон… В Ангбанді вміють добувати зізнання — якийсь нещасний та не витримає… Далі — біженці з інших рубежів. Ти не впустиш їх, навіть якщо вони гинутимуть біля входу в твою долину?

— Ну для чого такі крайнощі, - сказав неохоче молодший Нолофінвіон, — я просто хочу спокою…

— За чиїмись щитами? За чародійським поясом, як в Доріаті? Ти не віриш власним родичам, але довіряєш видінням?

— Фінарато теж збудував потаємне місто…

— Фінарато збудував оборонну твердиню, і про те, де вона знаходиться, знають, принаймні, воєводи… Фінарато поведе військо на північ за першою ж необхідністю. Його брати стережуть Ард-Гален… А ти… Ти втікаєш, Турондо… Ганебно втікаєш від небезпеки.

— О, який же ти вірний і правильний, чистюля — мовив Туракано зло, — тільки з нас двох руки в братній крові таки у тебе. Недарма від тебе пішла ота родичка Кірдана — напевне дізналася про те, який ти гарний лучник… А ти навіть вухом не повів — крижане серце. Весь в батька — той зоставив в Тіріоні матір, і нині навіть не згадує її ім’я, а ти хоч би посумував пару днів для призвоїтости.

Фіндекано поволі звівся з кріселка, на якому сидів під час цієї милої бесіди.

— Чомусь, — мовив поволі, - деяким не подобається, що я намагаюся жити, як належить… Нещодавно Куруфінве Феанаріон теж назвав мене чистюлею і намагався прикінчити, напавши ззаду… Я пощадив його — задля Руссандола. Ти зостанешся в живих, Турондо, задля нашої матері, про яку я пам’ятатиму вічно. Тільки тобі нема чим особливо хвалитись — якби тоді твій загін отаборився трохи ближче до Міnya Nosse, то в Альквалонде вирушив би ти… І ви б теж стріляли, бо сумніваюся, щоб ви дали себе убити… На подібне здатен лише Фінарато, джерельна душа — він би напевне кинувся поміж ворожими лавами і отримав би по стрілі і від Телері, і від Міnya Nosse… Ти не пішов би на таку самопожертву, а тому тобі краще помовчати про братню кров на моїх руках. І краще помовчати про мої стосунки з певною особою, Туракано Нолофінвіоне. Я все сказав.

На вечерю Фіндекано не спустився. Він сидів в своєму покоїку, на балкончику, що виходив на море, слухав гомін хвиль і намагався ні про що не думати. Наближення Арельде князь Дор-Ломіну відчув швидше душею, ніж вловив шелест її кроків.

— Як зле, — вимовила сестра. Її сукня біліла в темряві чаїним крилом, — яке все це…

— Огидне, — всміхнувся Фіндекано кутиком рота.

— Саме так… Турондо останнім часом просто неможливо терпіти. І оця його біла мрія… Я не воїн, всі мої намагання стати nerwen, скінчилися нічим. Але навіть я розумію — брат рятується втечею. Іноді я сумніваюсь в тому, що йому являвся саме Вала Ульмо…

Фіндекано уже думав над цим, але похитав головою заперечливо.

— Те, що брат бачив саме Світлого Валу, а не видиво, яке послав Морінготто, — не підлягає сумніву. Подивись — Ульмо явився двом, найменш провинним князям. Феанаріонів ми одразу ж викреслюємо зі списку тих, кому Боги надумають допомагати, Фінарато ж — князь Nelya Nosse, його брати — його піддані, і тільки його відважному духу ми зобов’язані тим, що в Мінас-Тіріті і в Дортоніоні зосталися і воїни і населення. Фелагунд і Божу волю виконав, і не зоставив рубежі без охорони. А наш Другий Дім… Мене можна викреслити теж…

Теплі руки сестри обвили його з несподіваною ласкою. Стримана холодна Арельде ткнулася вустами в братову скроню і вимовила палко:

— Ти — діямант в батьковому вінці, Астальдо… Припини картати себе — всі свої провини ти викупив життям без догани.

— О, менше з тим, — сказав Фіндекано, розчулено усміхнувшись, — отже — залишається Турондо… Щоправда, я не розумію, чому батько не отримав ніяких видив — адже він не має на собі ніякої провини…

— Окрім того, що очолив рушення, — мовила Арельде гірко.

— Можливо, Валар знають незламність батькового духу — князь Нолофінве не відступиться від війни і помсти. Тому — мій молодший брат, якому видиво лягло бальзамом на зранену душу.

- Іноді, - прошепотіла Арельде, — мені здається, що нас прокляли не за пролиту братню кров, а за непослух… І ще за те, що Феанаро нахвалявся знищити Морінготто, а батько підтримував його в цьому. Ми звели руку на Валу, мій відважний