Елізабет Костова - Історик

Розділ 50

Тургут Бора й Селім Аксой чекали на нас у стамбульському аеропорту.

— Поле! — Тургут обійняв, поцілував мене й стис мої плечі. — Мадам професор! — він стис руку Хелен у двох своїх. — Слава Богові, ви цілі й здорові. Із тріумфальним поверненням!

— Я б не назвав його тріумфальним, — сказав я, мимоволі розсміявшись.

— Подивимось, подивимось! — вигукував Тургут, плескаючи мене по спині. Селім Аксой привітав нас більш стримано. За годину ми вже були у квартирі Тургута, місіс Бора явно була рада нашому поверненню. Ми з Хелен були у захваті, побачивши її: сьогодні вона була в блідо-голубій сукні, схожа на весняну квіточку. Вона здивовано подивилася на нас.

— Нам подобається ваша сукня! — пояснила Хелен, беручи маленьку руку місіс Бора у свою.

Місіс Бора розсміялася.

— Дякую, — сказала вона. — Я сама шию собі одяг.

Потім вони із Селімом Аксоєм подали каву і страву, яку вона назвала «бюрек» — печений рулет із солоним сиром усередині, а до того ще п’ять чи шість страв.

— А тепер, друзі мої, розповідайте, про що ви дізналися.

Це була довга історія, але разом ми розповіли про конференцію в Будапешті, про мою зустріч із Г’ю Джеймсом, про історію матері Хелен і про листи Россі. Тургут слухав, широко розкривши очі, коли ми говорили про знайдену Г’ю Джеймсом книгу із драконом. Переказуючи все це, я усвідомив, що ми насправді багато чого дізналися. На жаль, нічого не підказувало нам, де перебуває Россі.

Тургут, у свою чергу, повідомив, що за час нашої відсутності в них були серйозні проблеми: дві ночі тому на його друга архіваріуса вдруге напали в нього на квартирі. Чоловік, який мусив стежити за ним, заснув і нічого не бачив. Тепер у нього новий сторож, котрий, як вони сподівалися, буде уважнішим. Вони вжили всіх запобіжних заходів, але бідолашний містер Ерозан почувався ще гірше.

Але були ще новини. Тургут допив каву одним ковтком і пішов у свій похмурий кабінет, звідти він щось приніс. (Я був радий, що сьогодні він не запрошував до свого кабінету.) Він вийшов із зошитом у руках і знову сів поруч із Селімом Аксоем. Обидва серйозно подивились на нас.

— Я вже казав по телефону, що ми знайшли лист, поки вас не було, — почав Тургут. — Оригінал листа написано слов’янською, давньою метою християнської церкви. Як я вже говорив, його написав чернець із Карпат, там ідеться про його подорож у Стамбул. Мій друг Селім здивований, що він написаний не латиною, але, напевно, цей чернець був слов’янином. Прочитати зараз же?

— Звісно, — сказав я, але Хелен підвела руку.

— Одну хвилину, будь ласка. Як і де ви знайшли його?

Тургут схвально кивнув.

— Містер Аксой знайшов його в архіві, у тому, який ви відвідували разом із нами. Він днями сидів там і переглядав манускрипти п’ятнадцятого сторіччя. Цей він знайшов разом із документами з таких самих церков, з чого видно, що християнським церквам було дозволено працювати в Стамбулі під час правління Завойовника та його послідовників. В архіві мало таких документів, тому що вони переважно зберігалися в монастирях і особливо охоронялися патріархом Константинопольським. Але кілька документів усе-таки потрапило в руки султана, зокрема ті, у яких ішлося про нові угоди щодо церков у імперії, такі угоди називалися «фірмани». Іноді султан одержував такі листи… (як по-вашому?) петиції із приводу якогось церковного питання. Такі документи теж є в архіві.

Він стисло переклав усе Аксою, який хотів дещо пояснити.

— Так, мій друг хоче повідомити корисну інформацію. Він нагадав мені, що коли Завойовник захопив місто, він призначив християнам нового патріарха — Геннадія. — Аксой, почувши ім’я, жваво кивнув. — У султана з Геннадієм були дружні стосунки, — я ж говорив вам, що Завойовник був толерантним до християн, як тільки завоював їх. Султан Мехмед попросив Геннадія написати трактат про православну віру, потім цей рукопис переклали, і він зберігався в його особистій бібліотеці. Є копія цього перекладу в архіві. Існують також копії кількох церковних хартій, за якими вони мусили підкорятися Завойовникові, ці копії теж зберігаються в архіві. Містер Аксой переглядав одну із цих хартій і між двома сторінками знайшов цей лист.

— Дякую вам, — Хелен відкинулася на подушки.

— На жаль, я не можу показати вам оригінал, нам не дозволено забирати його з архіву. Ви можете самі піти й подивитися, поки ви тут, якщо, звичайно, бажаєте. Він написаний прекрасним почерком на маленькому аркуші пергаменту з одним обірваним краєм. А тепер я прочитаю вам наш переклад англійською. Запам’ятайте, що це переклад із перекладу, отож деякі нюанси могли зникнути.

Він прочитав нам:

Ваше Преосвященство, отче-настоятелю Максиме Євпраксію!

Покірний грішник молить вашої уваги. Як я вже описував, існує багато суперечностей у цій кампаній тому що наша місія вчора провалилася. Це місто небезпечне для нас, але все-таки ми не можемо виїхати звідси, поки не дізнаємося, що сталося зі скарбом, який ми шукаємо. Цього ранку, завдяки милості Всемогутнього, нам відкрився новий шлях, про який я розповім вам тут. Настоятель Панахрантоса, почувши від свого доброго друга настоятеля, який дав нам притулок, про наші серйозні потреби, сам прийшов до нас у монастир святої Ірини. Він милосердний, духовний чоловік п'ятдесяти років, спочатку він жив у Великій Лаврі на Святій горі Афон, а зараз уже кілька років є ченцем й настоятелем у Панахрантосі. Перш ніж прийти до нас, він радився наодинці з нашим настоятелем, а потім вони говорили з нами у келії нашого настоятеля — це була таємна розмова, всі послушники й слуги пішли з келії. Він сказав, що до сьогоднішнього ранку не знав, що ми тут знаходимося, але, почувши про це, прийшов сюди, до свого друга, аби розповісти йому новини й тим самим убезпечити його й ченців. Коротше кажучи, він сказав, що те, що ми шукаємо, вже перевезено з міста в надійну схованку на окупованих землях болгар. Він дав нам інструкції для безпечної подорожі та назвав монастир, який нам треба знайти. Ми змушені чекати тупи щоб написати вам і отримати ваші накази з цього питання, але ці настоятелі сказали нам, що деякі яничари із султанської охорони вже приходили до патріарха й допитувались у нього про зникнення того, що ми шукаємо. Нам дуже небезпечно залишатися тут навіть на день, ми будемо в більшій безпеці в язичницьких землях, ніж тут. Ваше Преосвященство, вибачте нам нашу вільність за те, що ми вирушили в