Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Раптом Рейлі відчув себе спустошеним і виснаженим, але тієї ж миті зрозумів, що має робити.

Міцно тримаючись за поручні, він витягнув свій автоматичний пістолет, прицілився, через силу втримуючи руку проти вітру, і кілька разів натиснув на курок. Зі спини монсеньйора вихопилося кілька червоних фонтанчиків, він похитнувся назад, а потім упав навзнак, навалившись на гармату і спрямувавши її ствол у сердите небо.

Рейлі кинув пістолет за борт і почав вдивлятися з передньої палуби у штормову напівтемряву. Засліплюваний шквалом, він намагався відшукати поглядом «Саварону», але все, що зміг побачити крізь пасма — це шаленіючі водяні гори і пінисті долини між ними.

Рятувальники все ж якось примудрилися піднятися на борт разом із витягнутими з моря водолазами, і Рейлі відчув, що «Караденіз» почав змінювати курс. Натужно заревли двигуни, намагаючись пришвидшити поворот і якомога скоротити час, поки судно, підставивши хвилям свій борт, буде вразливим до перекидання. Паніка охопила Рейлі, коли він збагнув, що вони лягли на зворотний курс, щоб полишити штормову зону.

У цей момент хвилі на якусь мить розступилися і він з жахом побачив перекинутий догори дном водолазний корабель, брудний корпус якого ледь виднівся над водою.

Жодних ознак того, що комусь вдалося врятуватися, не було.

Рейлі перевів погляд на капітанський місток і побачив, що шкіпер відчайдушно махає йому рукою, спонукуючи якомога швидше повернутися до рубки. Рейлі прикрив обличчя і вказав на перекинуту «Саварону», але Каракаш кивнув, а потім заперечливо помахав рукою і вказав у зворотному напрямку. Це означало, що вони мають забиратися звідси, поки це ще хоч якось можливо.

Рейлі стиснув поручні так, що аж побіліли пальці, а розум його квапливо перебирав можливі варіанти дій. Але насправді у нього був лише один вибір.

Він не без великих зусиль продерся до жорсткого надувного човна, підвішеного з правого борту патрульного катера. Швидко перебираючи у пам'яті все засвоєне під час обов'язкових ефбеерівських навчальних курсів у підрозділах Берегової охорони США, Рейлі встрибнув у оснащений двигуном човен, смиконув роз'єднувальний важіль і, вчепившись за ручки, затамував подих: від'єднавшись від «Караденіза», рятувальний човен впав просто у бурхливе море.

Рейлі вдалося запустити двигун човна і, вдивляючись через майже непроникну завісу дощу і бризок, агент ФБР рушив до того місця, де він востаннє бачив перекинутий корпус «Саварони». Щосили намагаючись пристосуватися до ландшафту, що постійно змінювався довкола нього, він керувався інстинктом і надією, бо втратив орієнтацію у просторі. Вода була такою пінистою, а повітря таким вологим, що майже неможливо було узріти — де закінчувалася вода і де починалося небо.

Море здіймалося і падало запаморочливими чорториями; не встигала одна хвиля затопити маленьке судно, як інша вже виштовхувала з нього налиту воду. Рейлі міцно тримався за свій човник, а той то стрімко злітав на вершечок водяної стіни, то так само стрімко падав униз. Щоразу, коли суденце перескакувало з хвилі на хвилю, його моторчик, обертаючись у повітрі, пронизливо верещав, наче якась пекельна істота. Минула, як здалося Рейлі, прірва часу, перш ніж він помітив загиблий корабель; його темно-брунатний кутастий корпус стримів з підніжжя хвилі і був схожий на діру в морі. Напружуючи м'язи, він спрямував туди свій плавзасіб, але непіддатливі й злобні хвилі постійно збивали його з потрібного курсу. Рейлі доводилося безперервно коригувати напрямок, не втрачаючи з поля зору перекинуте судно між водяними кручами.

Тес ніде не було видно.

Чим ближче він підпливав, тим страшнішою здавалася картина, що поставала перед його поглядом. Навколо корпусу корабля плавали розкидані уламки, танцюючи у хвилях навдивовижу синхронізований моторошний танок смерті. Кормова секція корабля вже повністю зникла під водою, а його носова частина ще височіла над морем, як кутастий айсберг, і теж повільно сповзала під хвилі, що перекочувалися через неї.

Рейлі у відчаї крутив на всі боки головою, сподіваючись, що комусь все ж таки вдалося врятуватися, у першу чергу — Тес; як і маленький човник, його надія то підносилася догори, то падала вниз. Нарешті на дальньому боці корпуса Рейлі помітив Тес; вона підстрибувала, як поплавок, на хвилях у своєму жовтогарячому рятівному жилеті і несамовито вимахувала руками.

Спрямувавши до неї надувний човен, він оминув масивний, оброслий черепашками корпус і почав обережно наближатися до Тес, кидаючи швидкі погляди то на неї, то на зрадницьки-непевні хвилі, що безперестанно і немилосердно дубасили їх. Підпливши достатньо близько, Рейлі простягнув руку і спробував вхопити за руку Тес, але схибив, потім знову відчайдушно витягнувся уперед і вже цього разу їхні пальці міцно зімкнулися.

Коли Рейлі втягував її у човен, на його обличчі з'явилася тінь розпачливої посмішки; він побачив, що обличчя Тес засвітилося радістю, яка раптово змінилася на страх. Вона дивилася кудись за його спину. Рейлі рвучко обернувся — саме вчасно, щоб побачити кинутий хвилею уламок «Саварони», що летів просто йому в обличчя.

І тут світ його померкнув.

Дезорієнтована і абсолютно спантеличена, Тес вже не сумнівалася, що їй судилося загинути, тому не повірила своїм очам, коли побачила, як до неї наближається Рейлі у надувному човні.

З останніх сил їй вдалося вхопитися за руку і вже наполовину видряпатися в його малесеньке суденце, коли раптом шматок дерев'яної корабельної обшивки, гойднувшись на хвилі, полетів на нього. Тріска поцілила Рейлі в голову, і той гепнувся з рятувального човна у море.

Тес пірнула у воду і схопила його однією рукою, другою намагаючись втриматися за одну з бокових ручок надувного