Роберт Ірвін Говард - Конан, варвар із Кімерії

неначе в ньому забилася невідомо звідки запливла величезна риба. Майнув крижаний вітер, і Тот-Амон відчув, що за його спиною стоїть щось, але не обернувся. Він спрямував свій погляд на освітлену місячним сяйвом мармурову лаву, на якій позначилася ледве помітна тінь. Продовжуючи бурмотіти свої заклинання, він спостерігав за тим, як тінь зростала і ставала все чіткішою, поки не набрала абсолютної виразності. Вона нагадувала контури тіла гігантського павіана, але таких мавп ніде на Землі, навіть у Стигії, ніколи не було. Проте Тот-Амон і тепер не обернувся. Він витягнув із-за широкого пояса сандалю свого хазяїна — він давно носив її з собою, сподіваючись на подібну ситуацію, — і кинув її через плече.

— Подивися на неї уважно, рабе персня! — крикнув він. — Знайди того, хто її носив, і знищ! Подивися йому в очі й понівеч його душу, перш ніж розірвеш йому горло! Убий його! — і після короткого роздуму з люттю додав: — І убий усіх, хто буде з ним!

На мармурову лаву за Тот-Амоном втіленням жаху спустився безформний череп і, як мисливський собака, обнюхав сандалю. Тот-Амон відчув подих вітру за спиною, і тінь зникла. Чаклун у пекельному тріумфі простягнув руки вгору, і його очі й зуби сяйнули в місячному світлі.

Стражники на фортечній стіні в остраху скрикнули, коли над ними промайнула чорна тінь із палаючими очима й розтанула в мороці. Це, проте, сталося так швидко, що перелякані воїни, опам’ятавшись, почали запитувати один одного, чи було це насправді, чи все це їм тільки здалося.

4

Король Конан спав у королівській опочивальні з високою позолоченою куполоподібною стелею і бачив сон. Крізь сірий клубистий туман до нього пробивався слабкий, неначе з неймовірної далі поклик. Він не розумів слів, але сприймав його суть усім своїм єством. Конан з мечем у руці на дотик продирався крізь туман, як крізь щільну хмару. З кожним його кроком голос ставав чіткішим, поступово він почав розбирати слово, що повторялося в поклику, — це було його власне ім’я, що проникало в мозок крізь простір і час.

Туман розсіявся, і він побачив, що йде широким темним коридором, висіченим у суцільній скелі. Підлога й стеля Коридору були ретельно оброблені й відполіровані, вони тьмяно виблискували, а зі стін дивилися на нього барельєфи стародавніх героїв і невідомих богів. Король здригнувся, коли побачив їхні примарні контури, і зрозумів, що вже багато сторіч у цьому коридорі не з’являвся ніхто зі смертних.

Він підійшов до широких сходів, також висічених із каменя, вони круто спускалися кудись униз. Стіни шахти були покриті таємними знаками, такими давніми й жахливими, що Конан мимоволі здригнувся. На кожній сходинці була майстерно вирізана змія, і при кожному кроці нога короля опускалася на зміїний череп. Проте голос кликав його, і він, нарешті подолавши зону темряви, що здавалася майже фізично відчутною, зайшов до дивного склепу, в якому на вікові масивного саркофага сидів білобородий дідусь, і контури його постаті розпливалися в мороці. Волосся на голові Конана заворушилося, він підняв меч, але незнайомець заговорив із ним звучним монотонним голосом:

— О чоловіче, ти впізнаєш мене?

— В ім’я Крома, ні! — відповів здивований король.

— Знай же, — сказав дідусь, — я — Епімітреус.

— Але мудрець Епімітреус мертвий ось уже п’ять тисяч років! — видихнув Конан.

— Вислухай мене, чоловіче! — сказав той владно. — Кинь камінь у тиху воду, і ти побачиш, як підуть круги, які рано чи пізно досягнуть берега. Події земного світу докотили свої хвилі до мене і збудили від дрімоти. Я побачив і вибрав тебе, Конане, варваре з Кімерії. Великими і славними справами позначений твій шлях. Проте країні, якою ти правиш, загрожує біда, справитися з якою твій меч не зможе.

— Ти говориш загадками, — сказав стурбований словами дідуся Конан. — За будь-якою бідою стоїть її винуватець, покажи мені його, і я одразу ж розтрощу йому череп.

— Побережи свої сили для супротивника з плоті і крові, — порадив дідусь. — Ідеться зовсім не про нього. Слухай уважно! Існують темні світи, невідомі для простих смертних, в яких усюди нишпорять безформні чудовиська — злі демони. Знаючи відповідні заклинання, їх можна призвати з глибини мороку і нацькувати на вибрану наперед жертву. В твоєму домі, о королю, причаїлася змія, так — у твоє королівство заповзла гадюка. Вона з’явилася зі Стигії, і душа її чорна як сажа. Як сплячий бачить сон про змій, коли ті повзають біля його постелі, так і я відчуваю появу чаклуна в твоїй країні. Він володіє абсолютною владою над демонами і насилає їх на своїх ворогів. Певне, що він з їхньою допомогою покладе край твоєму царюванню. Тому я і покликав тебе до себе, щоб укласти в твої руки зброю, смертельно небезпечну для стигійського чаклуна і його пекельної зграї.

— А чому саме мене? — запитав Конан збентежено. — Легенда говорить, що ви дрімаєте в чорному серці Голаміра і лише у разі крайньої необхідності ваш дух підноситься на невидимих крилах, аби допомогти Аквилонії. Але я… варвар, а не аквилонець.

— Не став запитань! — прогримів під темним склепінням монотонний голос. — Твоя доля досить тісно пов’язана з долею Аквилонії. Великі події вплітаються в тканину твоєї долі. Кровожерний, помішаний від злості на своїх кривдників, чаклун не може змінити визначене богами. Давним-давно Сет обвився кільцями навкруги земного світу, немов удав навкруги тіла жертви. Три покоління людей змінилося на землі за час мого життя, і все його без решти я віддав боротьбі з ним. Я переслідував Сета і загнав у глухий кут на півдні, проте в проклятій богами Стигії люди все ще шанують його і віддають божеські почесті цьому одвічному ворогу людського роду. Ти допоможеш мені в боротьбі з ним, його слугами й прихильниками. Протягни свій меч!

Конан здивовано підкорився. Дідусь описав кістлявими пальцями дивне півколо біля руків’я меча, а на широкому клинку накреслив якусь складну фігуру, що спалахнула в напівтемряві білим полум’ям. Наступної миті дідусь і склеп зникли, а Конан, переляканий, схопився зі свого ложа, там, де й мав бути, — в королівській опочивальні зі склепінням. Роздумуючи над дивним сном, він зненацька усвідомив, що в правій руці міцно стискає меча. По шкірі у нього пробігли мурашки, бо на клинку було вигравійовано зображення фенікса56. Він одразу ж пригадав, що в загадковому своєму сні бачив у склепі скульптуру цієї казкової істоти, і запитав себе, чи справді вона була висічена з каменя. Мимовільний дрож пройшов усім його тілом.

Скрадливі кроки перед дверима повністю