Чарльз Діккенс - Великі сподівання

Та хоч би там як, а мені страшенно кортіло того ж таки вечора майнути на Джеррард-стріт. Стримав мене [402]лише Гербертів аргумент, що через це я можу злягти й виявлюсь ні до чого непридатним, коли, можливо, саме від мене залежатиме безпека нашого втікача. Гер-бертові довелося безліч разів запевняти мене, що завтра я вже неодмінно піду до містера Джеггерса, поки я нарешті погодився лишитися вдома, вгомонився і дозволив Гербертові опікуватись мною. Наступного дня вранці ми вийшли удвох, і з перехрестя Гілтспер-стріт і Смітфілду Герберт подався до Сіті, а я на Літл-Брітен.

У містера Джеггерса й Вемміка було заведено час від часу проглядати фінансові документи, перевіряти рахунки клієнтів і доводити все в конторі до ладу. В таких випадках Веммік з книгами й паперами переходив до Джег-герсового кабінету, а на його місце сідав котрийсь клерк з верхнього поверху. Побачивши саме в той день такого клерка за Вемміковим столом, я зрозумів, у чому річ, але не пошкодував, що застану їх разом: Веммік на власні вуха переконається, що я нічим не виказав його. Моя поява з перев'язаною рукою й з шинелею наопашки справила сприятливе для мене враження. Хоч я, повернувшись до Лондона, зразу ж написав містерові Джеггерсу коротенький звіт про те, що сталося, тепер я мусив розповісти все детально; завдяки незвичності теми розмова наша вийшла не така суха й офіційна і менш подібна до свідчень у суді, аніж то бувало раніше. Поки я описував нещасливу пригоду, містер Джег-герс своїм звичаєм стояв біля каміна. Веммік відхилився на стільці й уважно дивився на мене, руки сховавши в кишені штанів, а перо встромивши у поштову скриньку. Бридотні зліпки, що в моїй уяві були обов'язковим складником тутешніх ділових переговорів, неначе принюхувались, чи не почують і зараз смаленого.

Скінчивши свою розповідь і відповівши на їхні запитання, я дістав розпорядження міс Гевішем про сплату мені дев'ятисот фунтів для Герберта. Очі містера Джеггерса ще глибше затінились бровами, коли я вручив йому таблички, але за хвильку він простяг їх Веммікові. щоб той виписав чек, після чого він його підпише. Під час цієї процедури я дивився на Вемміка, а містер Джеггерс, похитуючись взад-вперед на своїх до блиску начищених чоботях, дивився на мене.

- Мені шкода, Піпе,- сказав він після того, як я сховав у кишеню підписаний чек,- що ми нічого не робимо для вас особисто.

- Міс Гевішем,- відказав я,- була така добра, що [403] спитала, чи не може вона зробити що-небудь для мене, і я відповів: «Ні».

- Кожен сам мусить знати, чого він потребує,- зауважив містер Джеггерс, а Веммікові губи безгучно промовили: «Рухоме майно».

- Я б на вашому місці не сказав їй: «Ні»,- додав містер Джеггерс.- Але кожен має сам знати, чого він потребує.

- Рухомого майна потребує кожен,- озвався Веммік, докірливо глянувши на мене.

Я відчув, що зараз саме пора згадати про те, заради чого я сюди й прийшов, і, обернувшись до містера Джег-герса, сказав:

- Проте з одним проханням я таки звернувся до міс Гевішем. Я попросив її розповісти про свою названу дочку, і вона розповіла мені все, що знала.

- Справді? - зауважив містер Джеггерс, нахилившись подивитись на свої чоботи, а тоді випроставшись.- Х-ха! На місці міс Гевішем я навряд чи робив би це. Але вона краще має знати, що їй треба робити.

- Я знаю про названу дочку міс Гевішем більше, ніж знає сама міс Гевішем. Я знаю, хто її мати.

- Хто її мати?

- Я бачив її матір щойно три дні тому.

- Он як?

- І ви теж її бачили, сер. Ви її бачили навіть вчора й сьогодні.

- Он як?

- Можливо, я знаю про минуле Естєлли ще й більше, ніж ви знаєте,- сказав я.- Я знаю й те, хто її батько.

Деяка загайка в русі містера Джеггерса - він занадто добре володів собою, щоб чимось істотнішим себе виказати, але от на секунду мимоволі загаявся,- переконала мене, що йому невідомо, хто батько Естєлли. Я й сам так гадав, знаючи з Провісових слів (у переказі Герберта), що Провіс на час був «ушився від людських очей» і що клієнтом містера Джеггерса він став лише через яких чотири роки, коли йому було не до претензій на батьківство. Хоча раніш я все-таки не міг бути певний щодо незнання містера Джеггерса: ця певність з'явилася тільки тепер.

- Ага! Отже, ви, Піпе, знаєте, хто батько юної леді? - сказав містер Джеггерс.

- Так,- відповів я,- і звуть його Провіс… Із Нового Південного Уельсу. [404]

Від цих слів навіть містер Джеггерс здригнувся. Це було ледь-ледь помітно, він зразу ж стримав себе й узяв у руки, але все-таки він здригнувся, хоч і вдав, немов то він так шарпливо дістає хустинку з кишені. Як сприйняв мої слова Веммік - я не можу сказати, бо в ту хвилину боявся й глянути в його бік, щоб містер Джеггерс своїм гострим оком не помітив, що ми з Вем-міком спілкуємось у нього за спиною.

- І на підставі чого Провіс це твердить, Піпе? - украй холодно спитав містер Джеггерс, тримаючи хустинку на півдорозі до носа.

- Він цього не твердить і ніколи не твердив,- сказав я,- він нічого не знає про свою дочку, не знає навіть, чи вона жива.

Цього разу всемогутня хустинка не спрацювала. Моя відповідь була для містера Джеггерса така несподівана, що він, не довершивши звичайного свого ритуалу, сховав хустинку назад до кишені, згорнув руки і зміряв мене пильним і проникливим поглядом, хоч з обличчя й лишався незворушним.

Тоді я розповів йому все, про що дізнався, і як я про це дізнався - подбавши тільки, щоб інформація, одержана від Вемміка, виглядала так, наче я добув її від міс Гевішем. За цим я особливо простежив. А туди, де сидів Веммік, я не дивився, поки не скінчив, і ще й потім цілу хвилину мовчки витримував погляд містера Джеггерса. Глянувши нарешті на Вемміка, я побачив, що перо він уже перемістив з поштової скриньки у руку й зосереджено схилився над столом.

- Х-ха! - промовив кінець кінцем містер Джеггерс, підступаючи до розкладених на столі паперів.- То на чому ж ми, Вемміку, зупинились, коли ввійшов містер

Піп?

Але я не міг погодитись, щоб від мене отак просто відкараскались, і гаряче, мало не обурено, став його умовляти, щоб він був щирішим і відвертішим зі мною. Я нагадав йому, якими необгрунтованими надіями я дурив себе, і як довго це тривало,