Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том другий

ЗАРОБІТНА ПЛАТНЯ

Коли я довідався, що в Лондоні без передмість 1 292 737 чоловік заробляють у, тиждень двадцять один шилінг, а то й менше на родину, мене зацікавило, як можна найра-ціональиіше витрачати ці гроші, щоб підтримувати працездатність таких сімей. Я не брав сім'ї з шістьох і більше чоловік; у поданій нижче таблиці мається на увазі сім'ю з п'ятьох чоловік: батька, матері та трьох дітей: 21 шилінг я прирівняв (з перебільшенням) до 5 доларів 25 центів.

Аналіз лише одної статті видатків показує, як мало тут можливостей для марнотратства. На хліб 1 долар; для сім'ї з п'яти чоловік це значить кожному щодня хліба на 26/7 центи; якщо вони їдять тричі на день, то кожен споживає щоразу хліба на 0,95 цента. Ну, а хліб — найвагоміший пункт видатків! М'яса їм на одного їдця дістається менше, городини ще менше; щодо іншого — то там уже геть зовсім мікроскопічні дози. До того ж усі харчі купуються вроздріб, тобто в найневигідніший спосіб.

Наведена таблиця не допускає ніяких надмірностей, ніякого перевантаження шлунка, і водночас, як бачимо, нема жодної зайвини. Увесь 21 шилінг іде на їжу та помешкання. На які-будь інші, хоча б і дрібні, витрати не зостається нічого. Якщо чоловік вип'є кухоль пива, то родина мусить відповідною мірою недоїсти, а що менше вони з'їдять, то більш підпадуть на силі. Вони не можуть їздити в омнібусах чи трамваях, не можуть посилати листів, ані сходити за два пенси на веселий водевіль, ані стати членами будь-яких клубів, ані купувати цукерок, тютюну, книжок і газет.

І далі, — якби виникла потреба купити дитині (а їх аж троє) пару черевиків, то сім'я мусить на тиждень відмовитись від м'яса. А що черевиків потребує аж п'ять пар ніг, та п'ять голів потребують якого накриття, і п'ять тіл потребують одягу — бо закон не дозволяє ходити в непристойному вигляді, — то наша сім'я мусить постійно недоїдати і підупадати на силі, щоб втримати душу в тілі й не потрапити до в'язниці. Зауважте, що коли з тижневого бюджету відняти комірне, вугілля, гас, мило й дрова, то для їжі лишається по 4 1/2 пенси на душу; і з цих 4 1/2 пенсів не вкраєш на одяг, не підриваючи своєї фізичної снаги.

Все це й так нелегко. Аж тут стається лихо: голова сім'ї зламає ногу чи зверне в'язи. І вже нема 4 1/2 пенсів денно на їдця, нема хліба на півпенні до сніданку, обіду та вечері, а в кінці тижня нема шести шилінгів за житло. Хоч-не-хоч мусять вони йти на вулицю чи в робітний дім або в якусь жалюгідну халупчину, де мати відчайдушно силкуватиметься утримати сім'ю на ті десять шилінгів, що їй, може, пощастить заробити.

В Лондоні 1 292 737 чоловік мають за тиждень двадцять один шилінг. Є більші родини, є багато родин, що заробляють менше, ніж двадцять один шилінг, і багато хто не має постійної роботи. Тож як вони живуть? Відповідь проста: а вони й не живуть. Вони не знають, що то значить жити. Животіють у напівтваринному стані, доки смерть милосердна не визволить їх.

Перш ніж зійти до найзлиденніших низів, погляньмо, як живуть телефоністки. Це чисті, свіжі англійські дівчата, що безумовно повинні жити краще за тварин, — інакше вони не зможуть залишатися чистими, свіжими англійськими дівчатами. Вступивши на службу, телефоністка одержує тижневу платню в одинадцять шилінгів. Якщо вона виявиться метка й кмітлива, то через п'ять років може доробитися максимальної платні в один фунт. Нещодавно лордові Лондондеррі подано таблицю тижневих витрат такої дівчини. Ось ця таблиця:

Таким чином, на одяг, розваги та ліки не лишається нічого. Але ж багато з цих дівчат одержують не вісімнадцять, а одинадцять-чотирнадцять шилінгів на тиждень! А їм же потрібен ще й одяг, і сяка-така розвага, і…

Часто кривдить чоловіка чоловік,

Жінку ж кривдить він на кожнім кроці.

На конгресі тред-юніонів, що тепер відбувається в Лондоні, спілка газовиків запропонувала вимагати від парламенту закону про заборону найманої праці дітей до п'ятнадцяти років віком. Містер Шеклтон, член парламенту і представник ткачів північних графств, виступив проти цієї пропозиції: текстильники, сказав він, не можуть обійтися без заробітку своїх дітей і жити на ту платню, що звичайно дістають тепер. Представники 514 000 робітників голосували проти пропозиції, а представники 535 000 — за. Якщо півмільйона робітників проти заборони дитячої праці, то ясно, яка величезна кількість дорослих робітників у країні заробляє менше прожиткового мінімуму.

Я розмовляв в Уайтчепелі з жінками, що стало заробляють менше шилінга за дванадцятигодинний робочий день в кравецькій потогінці, і з жінками, що дошивають штани і заробляють на цьому «по-панському»: від трьох до чотирьох шилінгів у тиждень.

Нещодавно стало відомо, що в одній багатій фірмі люди працюють по шістнадцять годин при шестиденному робочому тижні за харчування і шість шилінгів. «Людина-реклама» одержує лишень чотирнадцять пенсів на день. Пересічний тижневий заробіток вуличних продавців з лотків та візків — десять-дванадцять шилінгів. Пересічний заробіток усіх чорноробів, крім докерів, менший шістнадцяти шилінгів на тиждень, а докери мають вісім-дев'ять шилінгів. Цифри ці із звіту королівської комісії, отже, цілком певні.

Уявіть собі стару недужу жінку, що одною ногою в могилі, але годує себе і четверо дітей та ще й платить три шилінги на тиждень комірного, виробляючи сірникові коробки по 2 1/4 пенси за грос, тобто за дванадцять дюжин коробок, і до того ще сама мусить купувати клей та шпагат. Зроду не мала вона вільного дня ні через хворобу, пі щоб відпочити або розважитись. Що божої днини, не минаючи й неділі, вона працює по чотирнадцять годин. Її денна норма — сім гросів, за які їй платиться 1 шилінг 3 3/4 пенса. За дев'яносто вісім годин робочого тижня вона виробляє 7 056 коробок і заробляє 4 шилінги 10 1/4 пенса, мінус вартість клею та шпагату.

Минулого року містер Томас Голмс, відомий місіонер при поліційному суді, написавши в пресі про становище робітниць, одержав такого листа, датованого 18 квітня 1901 року:

«Сер! Пробачте за сміливість, але, прочитавши, що ви пишете про бідних жінок, котрі працюють по чотирнадцять годин денно за десять шилінгів у тиждень, я прошу вас написати й про мене. Я шию краватки, і за цілий тиждень роботи не можу заробити більш, як п'ять шилінгів, а ще ж я маю утримувати свого бідолашного хворого