Стівен Кінг - Мiстер Мерседес

поки ще про це не знають. А тепер відпустіть мене, Джероме. Ви обнімаєте мене задуже сильно. Відпустіть мене, поки я не зомліла.

— 42 —

Ходжес так і сидить на ящику в вантажній зоні, і то не сам. Слон якийсь всівся йому на груди. Щось відбувається. Чи світ відходить від нього геть, чи то він відходить геть від цього світу. Він гадає, що останнє. Він немов всередині якоїсь кінокамери, і та кінокамера від’їжджає вдалечінь по операторській вузькоколійці. Світ такий само яскравий, як і раніше, але меншає, і кільце темряви зростає навколо нього.

Ходжес тримається далі, докладаючи всю свою силу волі, очікуючи на вибух, або на те, що вибуху не станеться.

Один з ровді нахилився над ним і питає, чи він у порядку.

— У вас усі губи сині, — інформує його той ровді.

Ходжес жестом відсилає його геть. Він мусить слухати.

Музика, і крики захвату, і щасливе верещання. Більше нічого. Принаймні поки що.

«Тримайся, — наказує він собі. — Тримайся».

— Що? — перепитує ровді, нахиляючись знову. — Що?

— Я мушу триматися, — шепоче Ходжес, але зараз він уже ледве спроможний дихати. Світ змалів до розміру люто зблискуючого срібного долара. Потім і той затьмарився, не тому, що Ходжес втратив свідомість, а тому, що хтось до нього прямує. Це Джейні, вона крокує повільно, ходою моделі на подіумі. На голові в неї його федора, сексуально насунута на одну брову. Ходжес згадує, як йому відповіла Джейні, коли він запитав її, чому йому пощастило опинитися в її ліжку: «Я аніскільки не шкодую… Можна, ми на цьому облишимо?»

«Йо, — думає він. — Йо».

Він заплющує очі й валиться шкереберть з ящика, як Хитун-Бовтун[357] зі своєї стіни.

Ровді його підхоплює, але тільки пом’якшує падіння Ходжеса, не запобігаючи йому. Збираються докупи інші ровді.

— Хто вміє робити серцево-легеневу реанімацію? — питається той, що підхопив Ходжеса.

Наперед виступає ровді з зав’язаним у хвіст, сивіючим волоссям. На ньому вицвіла майка з Джудасом Койном[358], і очі в нього яскраво-червоні.

— Я вмію, чоловіче, але бігме, я такий обдовбаний.

— Все одно спробуй.

Ровді з хвостиком падає навколішки.

— Здається мені, цей парубок уже відходить, — каже він, але береться до роботи.

Нагорі «Довколишні» починають нову пісню — на радість і захоплене верещання своїх фанаток. Така музика. Таке збудження. Такі м’ячі злітають вгору понад розхитаною, танцюючою юрмою. Вони прочитають про вибух, якого не сталося, в газетах, але для юних трагедії, яких не сталося, — це лише сновидіння.

Спогади: от вони реальні.

— 43 —

Ходжес приходить до пам’яті в шпитальній палаті, здивований, що він все ще живий, але зовсім не здивований тим, що бачить свого старого напарника, який сидить на краю його ліжка. Його перша думка, що Піт — із запалими очима, з неголеною щетиною, кінчики коміра стирчать вгору так, що майже вштрикаються йому в горло — має вигляд гірший, ніж самопочуття Ходжеса. Його друга думка — про Джерома й Холлі.

— Вони зупинили це? — хрипить він. Горло в нього сухе, як кістка. Він намагається сісти. Апарати, які його оточують, починають пищати й лаятися. Він знову лягає, але очі його не відриваються від обличчя Піта Гантлі.

— Чи вони?

— Вони все зробили, — каже Піт. — Та жінка каже, що її звуть Холлі Джібні, але я думаю, що насправді вона Шина Королева Джунглів[359]. Той хлопець, той крутій…

— Крутий, — поправляє його Ходжес. — Він думає про себе, що він крутий.

— Наразі він про себе ніяк не думає, і лікарі кажуть, що його думальні дні, радше за все, закінчилися назавжди. Джібні вигатила з нього все його лайно. Він у глибокій комі. Функціонування мозку мінімальне. Коли ти знову встанеш на ноги, можеш зробити йому візит, якщо захочеш. Він за три палати звідси.

— Де я зараз? В окружній?

— Задьористіше. Відділення інтенсивної терапії.

— Де Джером і Холлі?

— У центрі. Відповідають на цілий лайновоз запитань. Тим часом, мати Шини бігає довкола, погрожуючи власними масовими вбивствами, якщо ми не припинимо мучити її дочку.

Заходить медсестра й каже Пітові, що він уже мусить іти. Вона щось каже про життєві показники містера Ходжеса й приписи лікаря. Ходжес зупиняє її, піднімаючи руку, хоча це для нього ще те зусилля.

— Джером неповнолітній, а Холлі… має певні проблеми. Уся відповідальність лежить на мені, Піте.

— Ох, та ми це знаємо, — каже Піт. — Так, дійсно. Це надає цілком нового значення виходу за фахові рамки. Що ти собі, заради Бога, думав, Біллі, коли отаке робив?

— Робив, на що був спроможний, — каже Ходжес і заплющує очі.

Він відпливає. Він думає про всі ті юні голоси, що співали разом з гуртом. Вони вже вдома. З ними все гаразд. Він тримається за цю думку, поки його не оповиває сон.

ДЕКЛАРАЦІЯ

ОФІС МЕРА

Оскільки Холлі Рейчел Джібні та Джером Пітер Робінсон розкрили замах на Терористичний акт у належній Міському арт-культурному комплексу аудиторії «Мінго»; а також

Оскільки, усвідомлюючи, що поінформування персоналу Служби безпеки «МАКу» може призвести до того, що означений Терорист може ввести в дію вибуховий пристрій великої потужності, а також те, що означений вибуховий пристрій оснащений кількома фунтами сталевої шрапнелі, вони поспішили в аудиторію «Мінго»; а також

Оскільки вони самі ввійшли в протистояння з означеним Терористом, наражаючи себе на великий особистий ризик; а також

Оскільки вони знешкодили означеного Терориста, чим запобігли великій кількості смертельних жертв і поранень; а також

Оскільки вони зробили нашому Місту велику героїчну послугу,

НА ПІДСТАВІ ВИЩЕВИКЛАДЕНОГО, я, Ричард М. Тьюкі, мер, таким чином нагороджую Холлі Рейчел Джібні та Джерома Пітера Робінсона «Медаллю за Заслуги», найвищою нагородою нашого міста, і декларую, що всі Міські Послуги надаватимуться їм безоплатно протягом десяти (10) років; а також

НА ПІДСТАВІ ВИЩЕВИКЛАДЕНОГО, визнаючи, що певні дії неможливо віддячити, ми сердечно й щиро дякуємо їм.

На підтвердження вищевикладеного

я ставлю власний підпис Ричард М. Тьюкі і Міську Печатку: Ричард М. Тьюкі

Мер

Блакитний «мерседес»

— 1 —

Теплого й сонячного дня наприкінці жовтня 2010 року седан «мерседес» заїжджає на майже порожню парковку при «МакГініс Парку», де не так вже й давно Брейді Хартсфілд продавав морозиво шанувальникам Малої Ліги. Він стає впритул до маленького