Стівен Кінг - Доктор Сон

— Чудово! — вигукнула Люсі. Сердиту усмішку, що з’явилася на її обличчі, Ден дуже добре знав.

— Ні, якщо вони вважають, що Абрин супердух може їх зцілити, — сказав Дейв. — Ось, що ти мусиш зрозуміти, серденько. Це не просто сутичка. Для тієї курви це смертельна війна. — Він завагався, а тоді виклав усю решту. Бо це мусило бути промовленим. — Якщо Роза отримає шанс, вона зжере нашу дочку живцем.

13

Люсі запитала:

— Де вони? Де цей Правдивий Вузол зараз?

— У Колорадо, — сказав Ден. — У кемпінгу, що називається «Пролісок», біля міста Сайдвіндер.

Про те, що цей кемпінг міститься саме там, де він колись мало не загинув від рук власного батька, Ден казати не хотів, бо це призвело б до нових запитань і нових вигуків про випадкові збіги. Єдине, в чому Ден був упевнений, це те, що жодних випадкових збігів не існує.

— У тому Сайдвіндері мусить бути поліцейський відділок, — сказала Люсі. — Ми їм зателефонуємо і спрямуємо їх на це.

— Розказавши їм що? — тон у Джона був ласкавим, не провокуючим на суперечку.

— Ну… що…

— Якщо ти навіть насправді змусиш копів поїхати до того кемпінгу, — сказав Ден, — вони не знайдуть там нічого, окрім гурту середнього й близького до старшого віку американців. Невинні людці з автодомів, того типу, що завше готові всім показувати фотокарточки своїх онуків. Всі їх папери будуть достоту бездоганними, від реєстраційних свідоцтв на собак до актів на земельну ділянку. Поліція не знайде зброї, навіть якщо здобуде собі ордер на обшук — якого не здобуде, бо нема законних підстав, — бо Правдивому Вузлу не потрібна зброя. Їхня зброя отут. — Ден постукав себе по лобі. — Ти виявишся божевільною леді з Нью-Гемпширу, Абра твоєю божевільною дочкою, яка втекла з дому, а ми твоїми божевільними друзями.

Люсі притиснула долоні собі до скронь.

— Я не можу повірити, що це дійсно відбувається.

— Якби ти дослідила архіви, я гадаю, ти знайшла б дані про те, що цей Правдивий Вузол — чи під якою там іще назвою вони можуть бути зареєстровані — є вельми щедрим спонсором того самого колорадського містечка. Ніхто не сере собі в гніздо, його вистилають пір’ячком. Тоді, якщо настануть скрутні часи, ти матимеш чимало друзів.

— Ці покручі живуть на світі дуже довго, — сказав Джон. — Хіба не так? Бо головне, що вони отримують з цього духу, це довголіття.

— Я цілком певен, що це так, — сказав Ден. — І, як годиться добрим американцям, вони весь цей час роблять добрі гроші. Достатні для того, щоб підмазувати колеса значно більші за ті, що обертаються в Сайдвіндері. Колеса на рівні штату. На федеральному рівні.

— І ця Роза… вона ніколи не зупиниться.

— Ніколи. — Ден згадав свій сон про неї. Той її циліндр набакир. Розверстий рот. — Вона усім серцем бажає запопасти твою дочку.

— Жінка, яка живиться тим, що вбиває дітей, не має серця, — оголосив Дейв.

— О ні, серце вона має, — заперечив Джон, — але воно в неї чорне.

Люсі підвелася.

— Досить теревенів. Я хочу зараз же їхати до неї. Всі скористайтеся ванною кімнатою, бо щойно ми вирушимо, зупинятись не будемо, поки не приїдемо до того мотелю.

Ден спитав:

— А в Кончетти є комп’ютер? Якщо є, мені треба швиденько проглянути дещо, перш ніж ми вирушимо.

Люсі зітхнула.

— Він у її кабінеті, і пароль, я впевнена, ти зразу вгадаєш. Але якщо затримаєшся довше, ніж на п’ять хвилин, ми вирушимо без тебе.

14

Роза лежала в своєму ліжку пряма, як голобля, і тремтіла від духу й люті.

Вона почула, коли о чверть на третю завівся чийсь двигун. Духоголовий Стів і Баба Росіянка. Коли за двадцять хвилин до четвертої завівся другий двигун, вона це також почула. Горошина і Стручок. Разом із ними Ніжна Террі Пікфорд, поза всякими сумнівами, нервово виглядає у заднє вікно, чи нема там десь Рози. Велика Мо просилася з ними — благала, щоб її взяли, — але вони їй відмовили, бо Велика Мо несе в собі цю хворобу.

Роза могла б їх зупинити, але навіщо перейматися. Най самі для себе відкриють, що таке життя в Америці, коли поряд нема Правдивого Вузла, щоб захистив їх у якомусь кемпінгу чи прикривав спину в дорозі. «Особливо після того, як я накажу Лакузі Сліму анулювати їхні кредитні картки і випорожнити їхні багаті банківські рахунки», — подумала вона.

Лакузі далеко до Джиммі Арифметики, але це він проробити здатний, всього лише натиснувши на пару кнопок. І він залишиться тут, щоби це зробити. Лакуза буде триматися. Як і всі добрі… чи майже всі добрі. Брудний Філ, Енні Фартушок і Дизель Даґ вже не їхали назад. Вони між собою проголосували і вирішили натомість прямувати на південь. Діз сказав їм, що Розі більше не можна довіряти і, крім того, давно пора було розрубати Вузол.

«Нехай тобі пощастить, хлопчику дорогенький», — думала вона, стискаючи й розтискаючи кулаки.

Розпорошення Вузла — жахлива ідея, але прорідження стада — справа хороша. Тож нехай собі слабаки тікають, а болящі помирають. Коли те суче дівчисько також буде мертвим і вони заковтнуть її дух (Роза вже не мала ілюзій щодо утримування її в ув’язненні), ті двадцять п’ять осіб, що залишились, стануть сильнішими, ніж будь-коли. Вона журилася за Круком, розуміючи, що більше не буде когось, хто зумів би стати йому повноцінною заміною, але Мітка Чарлі намагатиметься виконувати відповідні обов’язки якомога краще. Та й Арфіст Сем також… Кривий Член… Жирна Фанні й Довгий Пол…

Скнара Ґ — не найяскравіша лампочка, натомість вона вірна і не ставить зайвих запитань.

Крім того, коли ті повтікали, того духу, що ще зберігається в сейфі, вистачить надовше і він зробить їх сильнішими. Їм треба стати сильнішими.

«Приїзди до мене, мале курвисько, — думала Роза. — Побачимо, наскільки ти сильна, коли проти тебе буде дві дюжини. Побачимо, чи сподобається тобі, коли ти виступиш одна проти цілого Вузла. Ми з’їмо твій дух і висмокчемо твою кров. Але спершу ми вип’ємо твої крики».

Роза вдивлялася в темряву, слухаючи віддалені вже голоси втікачів, тих, безвірних.

Почувся делікатний, несміливий стук у двері. Пару секунд Роза лежала мовчки, розмірковуючи,