Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Сподіваймося, але мені здається, це не в стилі Верховного керівника, — мовила Полін. —Луїсе, ракети балістичні чи крилаті?

— Ми вважаємо, що це балістичні ракети середньої дальності.

— Фугасні чи ядерні?

— Фугасні. Їх запустили із Сінорі, яка під контролем Верховного керівника. Він залишився без ядерної зброї. Усі бази з нею в руках повстанців.

— Чому вони досі в повітрі? Хіба в Південної Кореї немає протиракетної оборони?

— Балістику неможливо збити в польоті: летить високо й швидко. Південнокорейські зенітні комплекси Cheolmae 4 HL відреагують, коли ракети наблизяться до цілі й підуть на спуск, скинувши швидкість. Тому система й не збила їх над Сеулом.

— Але ж уже час.

— Це може статися щосекунди.

— Сподіваймось. — Полін повернулася до Чесса: — Що ми зробили, аби зупинити це?

— Щойно отримали попередження про активність, я подзвонив міністрові закордонних справ Китаю, Ву Баю. Він, звісно, намагався забити мені баки, але було ясно: він і сам гадки не має, що задумав Верховний керівник.

— Іще з кимось розмовляли?

— Південнокорейці не розуміють, чому по них завдали удару. Посол Північної Кореї в ООН не відповів на мій дзвінок.

Полін перевела погляд на Софію.

— Є якісь новини з ЦРУ?

— Є, але не з Ленґлі.

Зазвичай Софія вдягалася гламурно, проте сьогодні вона збиралася поспіхом: закрутила ґулькою довге хвилясте волосся, накинула жовту олімпійку й зелені спортивки. Але голова її працювала, як завжди, блискуче.

— Їхній найкращий агент у Пекіні, Девідсон, намагається зв’язатися з головою Ґвоаньбу, з яким знайомий особисто, але поки що марно.

Полін кивнула.

— Чан Кай. Я про нього чула. Якщо комусь у Пекіні й відомо, що відбувається насправді, то, певне, йому.

Луїс знову уважно прислухався до навушників.

— У Пентагоні переконані, що ціль — Чеджу, — оголосив він.

— Нарешті зрозуміло, — мовила Полін. — Це помста. Верховний керівник карає військову базу, яка знищила його субмарину. Наче йому повстанців удома мало.

Ґас сказав:

— Йому не вдалося придушити повстання, через що він виставив себе слабким. Тепер шукає способів продемонструвати силу.

Луїс промовив:

— Маємо відео з бази. Воно не публічне, напевно, систему зламали. — На екрані з’явилася картинка, і Луїс повів далі: — Це кадри з камер безпеки.

На відео було видно велику гавань, закриту молом. На воді стояли есмінець, п’ять фрегатів і підводний човен. Картинка перемкнулася, і всі побачили моряків на облавку корабля. Напевно, техніки мали трансляції із численних камер і обирали найінформативніші, бо зображення знову змінилося на дороги навколо невисоких адміністративних і житлових будівель. На цьому відео вирував рух: бігали люди, мчали машини, офіцери кричали щось у телефони.

Луїс сказав:

— Протиракетна батарея відпрацювала.

Полін запитала:

— Скільки ракет випустили?

— Установка запускає по вісім штук за раз. Стривайте... — витримавши паузу, Луїс продовжив: — Одна ракета впала після пуску. Решта сім у повітрі.

За хвилину на графіку з’явилося сім нових арок, що рухалися на перехоплення.

— Тридцять секунд до контакту, — мовив Луїс.

Лінії на екрані зблизилися.

Полін сказала:

— Якщо вони вибухнуть над заселеною територією...

Луїс урвав її:

— Ракети-перехоплювачі не озброєні боєголовками. Вони знищують цілі, таранячи їх. Однак боєголовки тих, що летять на місто, можуть вибухнути від удару об землю. — Замовк. — Десять секунд.

У приміщенні запала тиша. Усі дивилися на екран. Кінці графіків перетнулися.

— Контакт, — оголосив Луїс.

Графік завмер.

— У небі повно уламків, — мовив Луїс. — Радар не дає чітких даних. Влучання є, але точна кількість невідома.

Озвалася Полін:

— Хіба сім перехоплювачів не могли збити лише чотири ракети?

— Могли, — відповів Луїс. — Проте ідеальних результатів не буває. Ось, є... Дідько, тільки два влучання. Ще дві ракети й далі тримають курс на Чеджу.

Чесс сказав:

— Господи, чому батарея не випустила все, що в них є?

Відповіла йому Полін:

— І що вони робили б, якби Північна Корея випустила ще шість ракет?

Чесс знову запитав:

— Що сталося з п’ятьма перехоплювачами, які не влучили? Вони можуть наздогнати вцілілі ракети?

— На такій швидкості розворот неможливий. Коли втратять імпульс, вони впадуть, сподіваймося, в море.

Луїс промовив:

— Тридцять секунд.

Усі погляди прикипіли до трансляції з атакованої військової бази.

Полін розуміла, що присутні там не бачили ракет, які летіли занадто швидко для людського ока, але вони знали про напад. Усі бігли: одні — усвідомлюючи, куди прямують, інші ж тікали в сліпій паніці.

— Десять секунд, — оголосив Луїс.

Полін захотілося відвернутися, їй було тяжко дивитися на загибель людей. Та вона знала, що не можна цього робити. Мусила на власні очі бачити все, що сталося.

Вона розглядала низку невисоких будівель, аж тут одночасно зблиснули спалахи — п’ять або шість. Не встигла Полін подумати, що ракети, либонь, мали по кілька боєголовок, як мол обвалився, у повітря злетіли стіл і чоловік, вантажівка в’їхала в легковик, і все навколо затягнув густий дим.

Картинка перемкнулася на порт, де ракети розкидали свої заряди на кораблі. Вона здогадалася, що настільки прицільне влучання випадкове, адже балістика зазвичай не така точна. Побачила вогонь, дим, гнутий метал і моряка, що стрибав у воду.

Екран потемнів.

Запала довга тиша.

Нарешті озвався Луїс:

— Зв’язок утрачено. Напевно, систему знищено. Втім, воно й не дивно.

Полін сказала:

— Ми бачили достатньо, щоб сказати: лік загиблим і пораненим іде на десятки, не кажучи вже про мільйони доларів збитків. Та чи це все? Насмілюся припустити, якби були й інші запуски, ми про це почули б.

Луїс зв’язався з Пентагоном, послухав, а тоді промовив:

— Ні, більше запусків нема.

Нарешті Полін сіла, зайнявши крісло на чолі столу. Сказала:

— Леді та джентльмени, не можна вважати це початком війни.

Щоб осягнути це, присутнім знадобився час. Потому Ґас запитав:

— Згоден із вами, пані президентко, але чи могли б ви пояснити свою думку?

— Звісно. По-перше, удар був обмежений: шість ракет, одна ціль і жодної спроби окупувати чи знищити Південну Корею. По-друге, вони пильнували, щоб не загинули американці, завдавши удару по морській базі, на якій немає наших кораблів. Та й загалом видається, ніби ця атака мала на меті стримування. — Оглянувши присутніх, додала: — Хай як парадоксально це звучить.

Ґас задумливо кивнув.

— Вони вдарили по базі, з якої знищили їхню субмарину, і все. Отже, хочуть,