Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Пенсі не думає про те, що ж сталося з Тоннором: чи вижив він, чи допоміг йому той відерс, який він уже з'їв, і як же так сталося те, що сталося, які причини і які наслідки. У цей момент їй просто хочеться притискатися до Халіса і слухати биття його серця. Вона заслужила хоча б крихту спокою? Халіс до того ж зовсім не виглядає байдужим: на його губах усмішка, погляд раз у раз опускається на Пенсі, а пальці... Їй здається, чи пальці в нього занадто гарячі як для і так високої температури тіла карена. Вона, сама того не очікуючи, починає червоніти, її серце також б'ється частіше і сильніше. А губи Халіса ще дужче розтягуються в розуміючій усмішці: він знає, що вона пам'ятає все, що сталося між ними, більш ніж докладно.

Уже в лісі Халіс пригальмовує, ніби до чогось прислухається, і за хвилину їх наздоганяє Фалетанотіс:

— Добре, хоч хтось не запізнився, — він, як і раніше, затискає бік, але, судячи з вигляду, явно не перебуває на порозі смерті. Трохи блідий, йде повільно, але рівно. Досить живий, щоб ворчати. І на Халіса він також дивиться з цікавістю.

— А ти як? — все ж таки запитує вона.

— Я-то вже добре. Без твоїх ліків було б гірше. Але! Від такого не вмирають. А ти. Слухай, наступного разу будь обережнішою! — обурюється Фалетанотіс. — Добре, що я відчув, що до тебе поспішають на допомогу! Але куди ти сама пішла проти того Тоннора? Невже не бачила, як його розриває від соми? Як він узагалі залишався при свідомості за такої концентрації соми в такому-то тілі, незрозуміло!

— Я цього не бачу, вибач, — зітхає Пенсі, — але все ж добре закінчилося...

— Так. Але я посивію від таких пригод, — бурчить він і демонстративно дивиться на пасмо свого волосся.

— Хіба ж карени сивіють? — дивується Пенсі. 

У відповідь Фалетанотіс лишень закочує очі і дивиться прискипливо на неї, звузивши очі. Звісно він помічає її пошарпаний вигляд, закривавлене плече, синці і відерс біля ноги, також йому видно вищербини на дейд Халіса. Фалетанотіс без зайвих слів хитає головою: мовляв, та що б я ще раз повірив у твоє «добре». Потім він дивиться кудись вище її очей, а Халіс навіщось киває, вона відчуває рух його голови. І незрозуміло, про що вони там розмовляють, перекидаючись думками. Але поки вона намагається здогадатися, що саме відбувається між цими двома, про що вони домовились, як Халіс нагадує:

— Ти, здається, хотіла допомогти.

І Пенсі відкладає всі розмови на потім. Зараз би розібратися, чи вижив хоча б хтось після лавини.

Потрібну їм частину лісу легко впізнати за помітними залишками руїн. Вони переступають через вивернуті дерева й оминають трупи дивностей. Тіла людей теж є. Але зайнятися мертвими можна й пізніше. Адже поки є можливість допомогти живим, це потрібно зробити — і якнайшвидше. 

Вони знаходять табір мисливців по залишкам тканини і речей, за відчуттями також це вірне місце. Вона просить Халіса поставити її на ноги. Весь цей шлях вона притискала відерс до пошкодженої ноги, і його сил вистачило, щоб привести щиколотку до ладу навіть за такий короткий термін. Їй усе ще боляче, але ходити вона вже може.

— Десь тут люди під снігом, все ще живі, — Пенсі широким жестом вказує на занесену снігом площу. — Що робити будемо? Рити сніг то довго. Я, звісно, можу розтопити його жар-камінням...

— Також довго будеш возитися. Є спосіб кращий, — Халіс обіймає її за талію і сміється так, ніби вони знову в напівтемряві холодного рову, і він пропонує її зігріти дуже відвертим чином. Пенсі занадто гучно видихає, її живіт зводить солодкими судомами.

Пенсі навіть сердиться на саму себе, намагається достукатися. Бо що це за неподобство? Варто з'явитися цьому карену на горизонті, і вона вже сама не своя? А коли він бере її за руку, то час знову зупиняється! Як так може бути?!

«Пенсі, прокинься, — каже вона собі, — ви всього лише провели кілька неймовірних ночей разом, пережили кілька коротких пригод, він — батько твоєї доньки, але на цьому все». Та ці вмовляння даремні.

І справа навіть не в тому, що з Халіса все почалося, і не в тому, що після полювання на відерс у неї з'явився свій дім і Кейра. І червоніє вона зовсім не через те, що знає: він чує, коли вона думає про нього. Просто цей карен її трохи дратує, трохи зачаровує, а ще він їй неабияк подобається. Сильно. Подобається з тієї самої миті, як у темряві з'явилися його палаючі очі, а потім і сам він проявився — нахабний, гарячий і всипаний сяючими цятками.

— Ти знову думаєш про мене, — Халіс дивиться на неї, бере за руку і цілує її пальці. — Але мені приємно, продовжуй.

Пенсі фиркає, відводить очі, червоніючи. Але як про нього не думати, якщо в цей момент він творить щось неймовірне, дивовижне?! 

Халіс — справді той, що палає і горить. І він справді може змусити горіти навіть сніг. 

Дивні вогники з'являються над кучугурами, у повітрі відчувається тепло. Пенсі ахає, наближає руку до найближчого з них, але вогник не обпікає, він подібний до жар-каміння. І сніг дійсно поступово відступає — темніє, стає рихлим, а потім і водою. То тут, то там з'являються темні тіла людей. Пенсі ігнорує тих, хто ворушиться сам, і поспішає до тих, хто лежить нічком. Тут буде багато роботи. Але хто сказав, що мисливці настільки слабкі, щоб не впоратися?

Коли людей стає надто багато, а снігу лишається зовсім крихти, Халіс з'являється за її спиною і шепоче на вухо:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍