Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Що ти тут робиш?!

— Тримаю камінь, — він трохи змінює позу, і Пенсі бачить, що Халіс справді тримає перед ними великий уламок скелі як щит. — А то ти не бачиш, що я трохи зайнятий, нелюдська жінка Пенсі?! Сказати не могла?

— Не могла, — шипить вона у відповідь, уткнувшись йому носом йому під пахвою, бо лежати доводиться впритул. — Я-то не знала про своє походження, а ти?.. Що, такий всевидющий карен і теж не здогадався?

— Не здогадався, — несподівано мирним, спокійним тоном відповідає Халіс. — Ти була... такою, що я ні про що не здогадався. Ніколи мені було. Та й характерні ознаки зараз видніше, ніж тоді. Напевно, через те, що ти відерс носила. Ти ж його носила, так?..

— Носила, — Пенсі також заспокоюється, ховає радісну посмішку, бо дійсно рада бачити Халіса. Настільки рада, що повідомляє одразу: — І донька носила.

— Донька? — руїнник від подиву ледь не випускає з рук камінь. — Моя?

— Взагалі-то моя, тебе там не було, — бурчить вона у відповідь.

— Шаєз хара! — Халіс раптом утикається обличчям їй у волосся, вона відчуває його дихання, що жаром обпалює їй вухо. — Здається, нам потрібно багато чого обговорити, Пенсі. Вибач, що так довго шукав тебе. Спочатку я не зрозумів, у чому річ, а потім не міг визначити, яка ти зараз. Серед мисливців складно шукати. Але останнім часом ти часто кликала мене або думала про мене. Це допомогло.

— Ти встиг вчасно, — відповідає Пенсі та прикушує губу. Дотики Халіса, його присутність, температура його тіла витягують зсередини неї такі відчуття, які вона вже й не думала знову відчути. Було щось особливе в тих спекотних днях і ночах на Людожерському перевалі, що не дає їй забути цього вогняного руїнника.

Вони щільно притискаються один до одного, поки не закінчується каменепад, а потім обіймаються ще якійсь час. А раптом з гори ще щось посиплеться?! Коли ж причин більше не залишається, Пенсі ворушиться в міцних обіймах і оглядається довкола. Пора йти. 

Вони все роблять разом. Спочатку звільняють застряглу в ущелині ногу Пенсі, потім шукають відерс. Причому вона сильно спирається на Халіса, обхоплюючи його рукою за талію, а він не проти притиснути її до себе.

Спуск з гори доставляє їм чималих труднощів. Річ у тім, що Халіс ні в чому тепер не поступається їй у пошарпаності, здається, він зупиняв каміння своїм тілом, доки не зміг ухопити достатньо великий уламок і поставити перед собою як щит. Але в цілому він не змінився з тих днів, як вони були разом. Все ще босоніж, світиться і не припиняє усміхатися.

— У тебе дейд відбитий, — охає Пенсі, закінчивши огляд. І справді, лівий ріг в карена тепер трохи коротший за правий.

Халіс лише відмахується і раптово притискається губами трохи вище лінії росту волосся на її лобі, залишає гарячий дотик там, де в неї могли б рости її власні дейд:

— То дрібниця. І давай ти понесеш відерс, а я понесу тебе? Так швидше буде.