Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Мадам Сталь – Олену Андріївну Висоцьку, одного з ключових партнерів фірми, так прозвали через її висловлювання на одній зустрічі... Тоді вона сказала, що ще нема такої сталі, яка була б міцнішою, ніж її нерви... Серйозна жінка. Макс не крутився в таких колах і тому знав про неї справді тільки заочно.

– Добре. Давай спробуємо. Поясни їй, що жодних обіцянок не буде. Буде результат – або так, або ні. Напусти туману, щоб на тебе стрілки перевести ніхто не міг, якщо почнуть мене шукати. Мені самому вже все одно. Є і де сховатися, і на що жити. А ось ти... Я все ж переживаю за тебе, Тань…

– Добре, я щось придумаю. Скажу, що я тобі пишу кудись на мило... а потім ти вирішуєш так чи ні і приходиш за адресою. Якось так…

– Добре, гадаю, прокатить. Ось тобі, до речі, адреса... Я поїду, з’являтимуся, коли знадобиться щось... Зв’язку там у мене не буде взагалі, але я контролюватиму ось цю пошту. І у вайбері маю бути доступний теж. Тільки дивись – обов’язково заходиш туди через VPN-з’єднання. Так є непоганий шанс замаскувати сліди. А ось ще одна адреса, куди ти писатимеш для мене “послання”. Сюди заходь і пиши як зазвичай. Якщо перевірять – то все відповідатиме твоїм словам.

– Шпигунські ігри, прямо…

– Ага... дай Боже, щоб вони не знадобилися, всі ці хитрощі... І ще – я сам прийду до неї, давай у четвер? Тільки поясни їй усе, а то мені незручно одразу, без прелюдії мацати незнайому жінку.

– М-а-кс! Ну я тебе точно приб’ю... пошляк, – і Таня як покарання потягнула його за вухо... – Добре, давай у четвер.

Дорогою додому Макс сидів поруч із Танею і базікав ні про що. Жінка просто іскрилася радістю і теплом, вона то обіймала його, намагаючись придушити, то сварила за неувагу до неї... то ще за щось... Макс майже не слухав її, намагаючись відповідати нейтрально, щоб не потрапити в халепу. Він вивчав емоції. Фон думок навколо них, окремо від Тані, окремо від Ані... І навіть Саня, їхній водій, теж щось випромінював... Макс намагався навчитися відокремлювати одне від іншого, відчувати відтінки... Таня прямо вся світилася... ось радість, ось доброзичливість... ось полегшення – напевно, через те, що Макс погодився допомогти... Ось занепокоєність... хто його знає, через що… Саня – тут усе просто, голод – не пообідав він сьогодні, ганяли його кудись... ще переживання, добре тепле... про сім’ю думає, найімовірніше... Аня... тут щось намішано. Смуток, туга, злість, невпевненість і ще чогось... каша повна в голові в неї. Біля будинку Макс вискочив, а жінкам ще якийсь час треба було їхати разом.

– Тань... – Аня відволікла її від думок.

– Чого тобі?

– Що мені робити, а?

– Звідки ж я знаю? Усе що ти могла – ти вже зробила, – коли хотіла, Таня завжди вміла бути жорсткою стервою.

– Він сам винен! – раптом розлютилася Аня... – залишив мене... з цим…

– Ага... а ти не витримала і дала? Так? Дурепа ти Анька... хороша баба, але дурепа. Поки ти з цим... принцом своїм, Макс твоїх дітей додому відвозив... Він і справді сам винен. Не треба було тобі так допомагати. Це як якщо з хати в селі одразу в королеви. Ти просто не встигла освоїтися, зрозуміти, як тобі жити далі... Як поводитися і з ким. Захотілося одразу і принца, раз ти вся з себе така... принцеса. Жила б собі потихеньку, заробила грошей і все саме прийшло б. А він, бачиш, хотів, щоб ти розправила крила... А в тебе вийшло тільки розставити ноги... Усе, як книжка пише... Є хлопчики для роботи, а є для кохання... Ти вибрала другого. Мало тебе, видно, чоловік навчав... Сподобалося тобі таке, схоже.

– Але він навіть не звертав на мене уваги... наче й не знає мене стільки років вже... – крізь ридання промовила Аня, – наче я просто подружка…

– А хто ти? Що ти зробила, щоб стати йому кимось? Ще раз скажу – дурепа ти, причому цілковита. Якщо на тебе не звертають увагу, то не дарують гарнітури зі смарагдами.

– Що? – Аня аж припинила схлипувати, – якими смарагдами?

– А ти думала, що зелені камінчики в твоїх цяцьках це що? Скельця? Люба... це мінімум чотири штуки зелених... мінімум... Я говорила з ним, – продовжила Таня після паузи. – І тобі це зараз кажу, щоб ти просто зрозуміла – треба розумнішати. Я не знаю, як тобі його повернути, якщо ти цього раптом захотіла. Він тільки-тільки почав відтавати після зради Ритки, а ти просто зрадила все, що він вважав правильним. Не кохання, ні... Просто в нього є принципи, за якими добрий і надійний завжди має бути кращим за пихатого павича, а виявилося, що все навпаки. Він аж ніяк не мораліст. Та в нас половина дівчат за ним бігає періодично... Ходять вічно до нього “на чайок”, печиво носять... і жодну він не образив... хоча я точно знаю, що щонайменше троє в нього побували. Просто всі знали, чого хочуть – посміялися, поцілувалися, випили – прокинулися в одному ліжку... Як зарядку зробили. І більшого нікому нічого не треба було. По-моєму, він вважає, що душа вічна, а якщо ти починаєш усе з перепихону за нагоди, то де там душа? Тобто сьогодні сподобалися цицьки – ви разом, а завтра вже можна шукати іншу, новішу. Та він і не звинувачує тебе ні в чому. Він сказав, що якщо він тобі не припав до душі – то де тут твоя вина? Це життя.

– Припав... – прошепотіла Аня…

– Ну так, ну так... воно й видно... було, – і додала. – Їде він. Зовсім. Куди не каже. Тож усе правильно – не судилося.

– Та не було нічого!!! – Аня заридала вже в голос... – Так, спочатку я як у тумані була... тут нас Макс і побачив... А потім, коли цей... поліз до мене просто в під’їзді, я йому по пиці заїхала і втекла...