Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава двадцять восьма. 24-те жовтня, понеділок, день 50-й

Настав ранок понеділка. Навантажувати організм із ранку поки не хотілося, але відновився за ніч він усе ж таки непогано. Подумував збігати підзарядитися, але часу було обмаль. Почувався цілком нормально, нехай так буде. Швиденько вмивши морду лиця, одягнувся і рвонув у магазин. Кудлатий, як завжди, ув’язався слідом.

У магазині, який працював цілодобово, Макс повторив закупівлю товарів на рівні того, як було з Анною. Притягнувши все це додому, заповнив холодильник. Приготував собі сніданок і зварив рисову кашу з м’ясом – найімовірніше, Вікторія буде досить слабка після вчорашнього, щоб воювати на кухні ще й у незнайомій їй обстановці. Написавши їй петицію, залишив записку на столі в кухні. Судячи з емоцій, що кружляли в повітрі – жінка вже не спала, але старанно прикидалася. Макс не став розкривати її хитрість, нехай звикне. Учора вона була не в собі, а зараз ось як усвідомить, що вона в чужому ліжку і майже гола... Добре, якщо хоч пам’ятає, що відбувалося взагалі й діти поруч, а то вважатиме ще, що її викрали. Дописавши на папірці свій номер телефону, додав ще й прохання з дому не виходити поки що, бо їй може бути зле, обов’язково гарно поїсти й чекати на нього.

На роботу він їхав на задньому сидінні буса на самоті й, користуючись нагодою, нахабно дрімав. До нього вже повернулося його звичайне самовладання, Макс заспокоївся і тому абсолютно спокійно реагував на присутність Анни поруч. Учора Танька своїми запитаннями роз’ятрила рану, але тепер усе було ок. Жінки теж їхали мовчки, кожна думала про щось своє.

У серверній Макс залишив речі й пішов тинятися заводом. Хотів подивитися ще раз що де, щоб Аня могла впевнено працювати самостійно. Нічого нового не знайшов – вони вже тричі все переглянули. Тоді він просто сів на лавці під деревом за дальнім цехом. Місце було тихе, його ніхто не бачив, можна було поміркувати, не відволікаючись... а ще він фізично відчував, як сонячне тепло відновлює його витрачені вчора ввечері сили. Тут його і знайшла Таня.

– Макс, ти чого тут? Я тебе шукаю…

– Та так... осінь красива цього разу. Якось незвично тепло досі, гріюся ось на сонечку, а то скоро погода зіпсується…

– Ясно. Баба працює – мужик сидить, – вона хмикнула.

– Тань, не починай. Що мені з нею там робити зараз? Напружувати ситуацію? Потрібно всього ще лише кілька днів і я їй не буду заважати ні в чому. А по роботі – все нормально, все зроблено. Решта – справа часу – як усе запам’ятає, так їй і полегшає. Як вона тобі, до речі?

– От запитав, так запитав... Тітка вона хороша, тільки без мізків поки що.

– Це як?

– Ти мав рацію – не розуміє вона ще, що з собою робити. Не було нічого в неї і навіть майбутнє було туманним і тут раз – і все так змінилося. От і дуріє. Нічого, обітреться потихеньку.

– А щодо роботи?

– Знайшов кого запитати. Скарг на неї я не чую, допомагає моїм кобилам то надрукувати, то переслати... А щось більш серйозне, то ти краще за мене все знаєш.

– Авжеж... авжеж... – філософськи похитав головою Максим.

– Макс, у мене до тебе справа... важлива. Справді потрібна, – вона присіла поруч на теплу лавку, повернулася на пів оберту, поклала обидві долоні йому на плече, а зверху прилаштувала підборіддя…

– Ну розповідай... що трапилося, де пожежа.

– Допоможи моїй подрузі.

– Он як…

– Ну не зовсім подрузі... ми спілкуємося, людина хороша і корисна. Якраз їй я хотіла запропонувати твою “нову” квартиру. Вона в змозі її купити, та й хотіла щось таке, велике…

– Це, звісно, цікаво... але тобі воно навіщо?

– Мені її шкода. Хороша баба, все життя б’ється-б’ється і ніяк.

– Та скажи ти толком, нарешті, що з нею таке?

– Усе просто. У неї немає дітей. Все інше є, а ось із цим погано.

– Тань... ти розумієш, що я жодного разу не лікар? Я ж роблю все вважай – навмання. А раптом помилка? Тим більше в таких питаннях. До того ж – щойно ми почнемо щось таке робити часто, дзвін піде на весь світ і проблеми самі до нас прийдуть. Це просто питання часу. А проблеми можуть бути величезними, у гонитві за баблом звірі в людській подобі не гребують нічим, а в тебе дитина…

– Та розумію я Макс... все розумію... Та тільки не можу не думати про це. Щойно зустріну – аж серце щемить.

– Я так розумію, що всі лікарі світу її вже дивилися?

– Раз питаєш тонкощі, значить ти згоден? Максик, я тебе люблю!!! – навіжене вагітне дівчисько затанцювало навколо нього.

“От же… Кажуть, що не можна вагітним відмовляти... та й рано чи пізно до цього все й дійшло б. Щоб сидіти тихо, то потрібно нічого не робити. А так... хоч раз, хоч три – все одно потихеньку інформація піде у світ. Ну, і він же хотів якось заробляти на життя. “ – Добре... давай спробуємо. Тільки як ти збираєшся їй усе це піднести? Здрастуйте, я привела вам шамана? І до речі – хто це, ти скажеш нарешті?

– Піднести... це якраз не проблема. Вона знає про мої проблеми, на цьому ґрунті ми й зблизилися. Скажу їй, що мені допоміг один екстрасенс, я йому вірю і я особисто гарантую, що це не шарлатан. Ти її знаєш, але швидше за все заочно. Це Олена Андріївна…

– Ого... Мадам Сталь... Дивуюся як ти з нею зійшлася... хоча що я – ви ж одного поля ягоди. Якби ти заміж не вийшла, то скоро стала б такою самою, як вона. Суперкрутою і супержорсткою…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍