Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– У нас зовсім не така, стара. Мені воду доводилося в неї вручну наливати, вона сама вже не закачувала.

– Добре, не проблема, – розкривши диван на всю ширину, Максим швидко застелив свіже простирадло і заправив дві ковдри. Вікторія так і стояла поруч, обома руками притиснувши до себе рушник. Обидва дітлахи дивилися на них уже сонними оченятами. – Нумо... – скомандував він дітям, – залазимо в нору, вкриваємося і спимо. Засинати треба швидко, а то якщо Махно не виспиться через вас, то не зможе завтра з вами гратися... – Остання фраза вочевидь була зайвою – щойно ковдра вкрила худенькі тільця, сон відключив їх геть. – Із цим теж упоралися – підсумував Максим. – Е-е... пардон, а у вас є у що переодягнутися? А то в мене з жіночими речами якось туго.

– Ні... я не встигла взяти. Ми з похорону прийшли, а сумки за порогом стоять... добре, хоч документи віддали.

Макс почухав потилицю. Ну що ж... підемо перевіреним шляхом – дістав із шафи вже випробувану дівчатами як нічний одяг футболку. Її довжина цілком дозволяла таке і для Вікторії. Комплекція цієї жінки цілком підходила. Дістав їй так само ще один рушник – у неї, як і в її доньки, волосся було доволі довгим і Макс знав, що одного рушника буде замало. І ще один, ну просто величезний рушник віддав їй і пояснив: “Удома досить тепло, але вам треба прогрітися, закутаєтеся пощільніше, більше нічого запропонувати не можу”. – Зайшовши за нею у ванну, помітив, як вона відчайдушно ніяковіє. Нічого, доведеться потерпіти, іншого тут не дано. Закинувши дитячі речі в пралку, Макс пояснив, як користуватися, і вийшов. Впоралася Вікторія швидко, як для жінки. Видно сором’язливість і збентеження не дозволили їй насолодитися гарячою водою повною мірою. Вийшла вона посвіжіла, але, як і раніше, занадто бліда. Придивившись, Макс роздивився досить велике запалення в легенях... Ось і зрозуміло стало, звідки кашель, та й крім запалення проблем вистачало. Серце теж було втомлене, загальне нервове, та й фізичне виснаження позначалося на всьому.

– Раз ви вже все, тепер йдемо, вас годувати... і нас теж, – виправився він, глянувши на кудлатого. Той терпляче чекав, скоса поглядаючи у свою миску.

За годину всі спали, Макс домивав посуд, тихо дзижчачи, пральна машина прала вже третю порцію речей. Він ще раз пояснив, що і як робити і сподівався, що завтра жінка впорається вже сама. Завтра... завтра на роботу і він залишить їх у себе вдома. А по-іншому як? Красти в нього особливо нічого, за це він не переживав. У якийсь момент відчув себе винуватим перед нею... Хоча в чому його провина? Якби він не купив цей гараж – його купив би хтось інший, і не факт, що на похмілля, Петрович не віддав би його взагалі за два флакони бормотухи. Інша річ, що гроші потрібні були дітям і дружині, але п’яненький Петрович все одно спустив би все за день-два. Його просто пограбували б і все. А помер би він по-любому – те, на що він перетворив свою печінку, не залишало йому жодних шансів. Поштовх під коліно мало не звалив з ніг. Махно.

– Ти чого? Чого штовхаєшся? Ти ж поїв, мало чи що? – Пес природно не відповідав, він сидів і дивився на нього. Відвернувся, подивився в кімнату, де спали ненавмисні гості, підняв лапу і зачепив нею Макса за штани. Емоції тварини були схожі на очікування, надію, бажання... – Ну-бо... подивимося, що там…

“Ось і добре, все зробили, все вийшло... трошки здоров’я їй не зашкодить... – Макс ішов на кухню, наче п’яний... ноги підкошувалися, серце стукало... – а зараз треба чогось з’їсти і спати, спати”... Остання думка на сьогодні була про те, що дивно, але в нього не болить голова…