Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

— Хіба ми не маємо летіти до адмінбудівлі? — запитав Тео, оскільки вони прямували в протилежний бік.

— Пам’ятаєш, що відповів диспетчер, коли Ратан сказав про роботів?

— Ем... «Знову?»

— Саме так. На складі має бути щось цікаве, — відповіла Лялечка і влетіла під навіс доку.

— А, може, краще було б на це цікаве поглянути після штурму?

— Може, але ми вже тут, і хід до адмінбудівлі звідси також є, тож ми діємо майже за планом, просто трішки імпровізуємо.

У тьмяно освітленому складському приміщенні стояли металеві контейнери різного розміру. Лялечка злетіла до стелі, щоб краще бачити де що. Побачивши в кутку робоче місце облаштоване для людини, попрямувала туди.

Тео поводив пальцем по сенсорній панелі на столі, і перед ним з’явився голографічний екран.

— Хоче пароль, — констатував він.

— Перехоче, у нас є фізичний доступ, — Лялечка під’єдналася до мініатюрного системного блоку, вмонтованого в поверхню стола.

— І що там? — запитав Тео, озирнувшись до неї.

— «Жар-птиці», — сказала Лялечка, від’єднавшись і злетівши вгору.

— Фенікси?

— Ні. Як я зрозуміла з опису, то це наші роботи-бджоли, тільки більші.

— Оу... То така ідея спала на думку не лише мені?

Вони підлетіли до трьох високих сріблястих контейнерів. Лялечка зірвала пломбу, відімкнула ригельні засуви і відчинила дверцята. Всередині виявилися стелажі на колесах, схожі на ті, які колись у дитинстві Тео бачив в пекарні біля будинку, однак замість запашного хліба й булок на цих лежали сріблясті «літачки» на мініатюрних підставках.

Лялечка викотила один, під’єдналася до стійки.

— Вони запрограмовані цілити в людей, які не мають чіпа, — сказала вона згодом. — І тут такий заряд, що розірве на шмаття будь-кого.

— Тобто, наступний штурм міг серйозно й надовго прорідити боєздатних екстремофілів?

— Можливо, адже вони не просто так поставили штучний туман для візуалізації цілей, до того ж... якщо запустити «жар-птиць» над якимось регіоном, то можна його швидко зачистити від нечіпованих осіб.

— У них настільки хороша система розпізнавання, що може відрізнити нечіпованого дорослого від підлітка?

— Ні.

— Ні?!.. Але ж... — Тео осікся. «Благо людства» у розумінні Ради суттєво відрізнялося від його. — І що робитимемо?

— У мене є зображення антенних полів... Зараз спробую змінити їм завдання.

— А що робити з іншими?

— Поки що нічого. Дистанційно вони не активуються, тож можна лишити.

Зі сторони доку почувся тупіт і до складу забігла частина загону штурмовиків Борислава під керівництвом Гирі.

— Якого біса ви тут?! — вигукнув він, побачивши їх біля контейнера.

— Ми знайшли бджіл-переростків, — відповів Тео.

— Ви маєте бути нагорі!

— Зараз будемо, — спокійно відповіла Лялечка, від’єднавшись від стелажа.

«Літачки» один за одним почали з’їжджати зі своїх підставок. З їхніх крил плавно відхилялися невеличкі двигуни, схожі на вентилятори, активуючи які, ті злітали й прямували в бік доку. Між тим Лялечка зачинила контейнер.

— Що це таке? — запитав Гиря, коли перші «літачки» порівнялися з ним.

— «Жар-птиці» Ради Корпорацій, створені спеціально для вас, — відповіла вона.

— В сенсі?

Підлетівши й порівнявшись із Гирею, вона на мить зупинилася й додала:

— Щоб вас спопеляти, — а потім стрімко вилетіла зі складу.

Як і обіцяв, диспетчерську вежу Ратан таки зніс крилом судна й протаранив перший док, котрий знаходився з іншого боку від місця їхньої висадки, заблокувавши таким чином у ньому рятувальне судно.

З обох країв бази точився бій, лунали постріли і з середини адмінбудівлі. Захисний бар’єр довкола лишався тільки один. Мабуть, загони знищили ще не всі підсилювачі, але це питання часу. Тетраедри, які патрулювали периметр, як і очікувалося, попадали, однак ті, що лежали ближче до житлових модулів, потроху ворушилися.

— Їх активує внутрішня мережа? — запитав Тео.

— Якийсь штучний інтелект тут точно присутній, і він намагається організувати оборону. Стріляй по тих, що ще не злетіли, — Лялечка направила вниз обидва свої бластери й вистрілила.

— Це малоефективно, з них потрібно виймати плати. Висади мене.

— Висадити?

— Я у «вуалі», вони мене не побачать. До того ж їх тут небагато.

Лялечка знизилася й неохоче відстебнула Тео. Він підбіг до найближчого тетраедра, швидко зняв захисну панель і витягнув звідти першу ж плату, що потрапила під руку. Хоч Мілан і казав, що витягати потрібно більше, але і без однієї в залізяки здоров’я буде вже не те.

— Лети до інших, я впораюся! — крикнув він Лялечці, яка зависла над ним, і підскочив до наступного тетраедра, що починав розвертатися. Лялечка увімкнула захисне поле і стрімко полетіла до адмінбудівлі.

Вже на п’ятому тетраедрі в Тео змерзли пальці. Подумки він вилаяв пілота, який лишив куртку без рукавиць. Хоча, може їх у нього й не було, але все одно Тео призначив його винним. Ну не на себе ж сердитися, що не подумав про теплі речі.

Перебігши до наступного тетраедра, що лежав біля дверей модуля, Тео зняв з нього захисну панель і почув, що двері за його спиною відчиняються. Він швидко запустив руку всередину тетраедра, але не встиг вийняти плату, як з дверей вийшов дроїд, роззирнувся і зупинився за кілька кроків від нього, а за ним з модуля вийшла людина з плазмовою гвинтівкою в руках.