Юрій Олександрович Долгушин - ГЧ

й навіть, очевидно, здорові. Про це свідчив здоровий колір обличчя, відсутність будь-яких зовнішніх ушкоджень. Скидалося на те, що вони сплять, але всі спроби розбудити їх, привести до пам’яті, до притомності, виявились марними.

У такому самому стані були знайдені штурман у своїй рубці, вахтовий за штурвалом, радист, частина команди, яка відпочивала в кубрику, словом — усі люди на шхуні.

Увагу лейтенанта — командира загону особливо привернула картина, на яку вони натрапили в кают-компанії. Там було чотири чоловіки. Один з них, на вигляд наймолодший, у простому рибальському одязі, сидів за столом, схиливши голову на складені руки. Прямо навпроти нього навалився грудьми на стіл другий, гарно зодягнений, як і інші двоє. З правої руки його, притисненої грудьми до столу, вивалився пістолет. Третій, літній, сидів у капітанському кріслі, закинувши голову назад, і гучно хропів, четвертий простягся на підлозі, біля обох теж лежали пістолети, які вони, здавалося, тільки-но випустили з рук.

Тут уже очевидним було якесь насильство, злочин, і командир вирішив поки що не чіпати сплячих. Він тільки зібрав їхні пістолети і, залишивши в каюті посилений наряд охорони, побіг на палубу.

Тим часом до другого борту «Ервалли» підійшов ще один катер, і з нього на шхуну перейшла група, яка складалася з майора, двох капітанів державної безпеки і одного цивільного. Командир загону рапортував їм про стан справ: на шхуні виявлено всього двадцять вісім чоловік, усі живі, але… перебувають у стані, схожому на сон. Розбудити, проте, нікого поки що не вдалося…

Лейтенант був дуже спантеличений. І не тільки тим, що сталося на шхуні. На обличчях прибулих, які відбивали і здивування, і захоплення, він бачив, що ці люди розуміли, в чому тут річ. І перше, що вони зробили після його рапорту, — почали гаряче вітати цивільного з якимсь надзвичайним успіхом!

Потім, немов згадавши про чергове важливе завдання, офіцери кинулись до «живих трупів», які лежали на палубі, швидко оглянули їх, зазираючи кожному в обличчя, неначе розшукуючи серед них когось, але, мабуть, не знаходили. Лейтенант зметикував, що тут кают-компанія може стати в пригоді, і повів їх туди.

Офіцери перезирнулись, коли впізнали Ганса, який спокійно спав у компанії явних «хазяїнів», за пляшкою коньяку. Проте «мирна» сцена набрала іншого вигляду, коли лейтенант доповів про пістолети, знайдені тут. Майор обережно підвів голову Ганса, послухав його дихання, помацав пульс… Погляд його привернув аркуш паперу, що виглядав з-під складених на столі рук молодого чоловіка. Він пробіг очима текст, передав аркуш капітанам. Знову перезирнулись вони… Підійшовши до одягненого в цивільне високого темноволосого чоловіка, який уважно стежив за тим, що тут відбувалося, майор сказав:

— Знаєте, професоре, що тут зараз трапилось? Крім усього іншого, ви врятували життя ось цьому… дуже хорошому хлопцеві…

Той з усмішкою розвів руками. Він і не збирався збагнути суть подій, надто далеких від того, що його тут цікавило.

— Така вже природа цього… явища, — відповів професор. — Воно покликане нищити погане і врятовувати хороше.

…Операція була закінчена на світанку; людям з катерів довелося чимало попрацювати на «Ерваллі». Усіх сплячих якнайретельніше обшукали, особливо тих, хто, безсумнівно, був приналежний до розвідки. У шести шпигунів-диверсантів, які лежали на кормовій частині палуби впереміжку з їхніми «торпедами» і комбінезонами-скафандрами, що їх вони не встигли надіти, прикордонники, тепер під керівництвом капітана, знайшли і вилучили навіть маленькі ампули з отрутою, сховані в ріжках комірців, у вилогах піджаків, у манжетах і носових хусточках… Рюкзаки із складним і добре продуманим шпигунським спорядженням — портативними короткохвильовими раціями, мініатюрними фотоапаратами, зробленими у вигляді портсигарів, сірникових коробок і авторучок, шифрувальними блокнотами, наборами снотворних і отруйних цигарок та сигарет, чорнилом для невидимого письма, предметами маскування — накладними вусами, бородами і з багато дечим іншим; фальшиві, а почасти і справжні документи — паспорти, посвідчення, довідки в непромокальних кишенях костюмів; нарешті, ті засоби захисту від людей і собак — хімікати та бойова зброя, — які могли знадобитися в перші ж хвилини після виходу на берег, — усе це було зібрано, складено й позначено відповідно до номерів, проставлених хімічним олівцем просто на тілі розвідників, «на потилицях», «за коміром», — як казали веселі й заінтриговані цією подією бійці-прикордонники.

Невдах-десантників зв’язали, перенесли наниз, в одну з кают, і залишили під конвоєм. Весь екіпаж судна на чолі з капітаном-штурманом Ервіном зібрали в кубрику.

«Китами» в кают-компанії зайнялися майор і другий капітан — досвідчені слідчі. Обшук дав багатий «улов». Організатори антирадянської розвідки, видно, почували себе на цьому зовні непоказному «риборозвідувальному» судні, як удома.

Тут, користуючись усіма перевагами ізоляції і недоторканності судна в нейтральних водах, вони спокійно жили, скільки треба було, звідси керували по радіо агентами, які вже раніше пробралися в Естонію. Ні ампул з отрутою, ні зброї, крім тих пістолетів, які вони вихопили, викривши Юхо, у них не знайшли. Ні, вони були певні, що небезпека їм не загрожує. Тому і тримали в своїх кишенях плани операцій, розклад радіозв’язку, адреси, імена, дати зустрічей, явки і багато такого, що викликало у слідчих справжнє захоплення. Мабуть, тут було все, що давало їм можливість знищити навіть саме коріння ворожої розвідки, завбачливо насаджене ще до недавнього встановлення в Естонії Радянської влади.

Повернувся другий капітан і доповів майорові, що «прибирання» на судні закінчене.

Усім сплячим, крім Ганса, наділи наручники й залишили їх на своїх місцях. Погляди офіцерів звернулися до чоловіка в цивільному, що як і до цього, мовчки стежив за їхньою роботою.

— Пора будити? — зрозумів він. — Тоді зв’яжіть мене з маяком… І коли це можливо — звідси.

Після недовгих переговорів з радистом, який тепер орудував у радіорубці шхуни, зв’язок було налагоджено.

Передаючи телефонну трубку цивільному, майор спитав його:

— Нам що ж… доведеться перейти на катер?

— Ні, не треба. Нам це не завдасть шкоди. І навіть не зачепить нас. Так що розташовуйтесь, як вам зручніше… Алло! Маяк Стеншер? Мені потрібен інженер. Це ви? Миколо Арсеновичу, негайно давайте чергову хвилю, як ми домовились… Так,