Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Ніхто не сперечався, оскільки надія на Степана – це єдине що у них залишилось. А коли він розповів, що Євген наказав на наступний день схопити дітей та відвести до в’язниці, загін племені Вітрів зрозуміли – треба ризикнути зараз. Завтра буде вже пізно, і вони застрягнуть в цьому триклятому місті Сонця назавжди.

В Замку Вітрів було неймовірно голосно. Як тільки Мілана та мандрівники піднялись на другий поверх, щоб спокійно поговорити з ватажком в актовому залі, відкривши двері, зрозуміли, що зал майже повністю заповнено. Аліна розвела руки та всміхнулась. Вона нічого не могла поробити з натовпом. Всі жадали дізнатись про подорож, про сон Іллі, про нового хлопця, що попросився до племені.

Аліша зайшла до залу перша. Морду гордо підняла, хвіст тремтить від задоволення. Крок, другий, муркнула. Дійшовши сцени, вискочила на неї та потягнулась. Мілана та інші діти вийшли на сцену до кішки. На сцені стояв стіл та звідкись принесені декілька крісел, інші місця заповнили стільцями.

Діти сіли на крісла та стільчики, почали свою довгу розповідь. Хлопці та дівчата, що були в актовому залі слухали тихо та уважно. Ніхто не перебивав, не сміявся, не плакав. Повна тиша. То ж Мілана, Роня та Аня розповідали з легкістю та в подробицях. Ксенія не проронила ні слова, ну а Степан вважав, що не має права вставляти свої якісь коментарі. Поки він лише в гостях, хоча Аліна, ватажок племені, завірила, що з задоволенням прийме до племені людину, яка допомогла загону врятуватись та втекти.

Діти розповіли про свою подорож до міста Сонця. Про термінал та пастку, в яку вони потрапили, про те як полонили Іллю. А коли розповіли про місто Сонця, діти в залі загуділи та заохали. Ніхто уявити навіть не міг, що може зібратись ціле місто! Тут Замок Вітрів та Імператорська Школа – це вже багато. А ціле місто взагалі неймовірно цікаво.

Мілана детально розповіла про Дитячі Ігри та губернатора. Про те, як знайшла роботу розвідником, як планувала потрапити до лабораторії та про те, як потрапила в полон та участь в тих самих Іграх. Про результати пошуків в лабораторії дівчина не сказала нічого, вирішила, що як спитають – розповість. А як ні, то вже окремо Аліні все розкриє. Та ніхто нічого не спитав, то ж командирка племені Вітрів описала два дні Дитячих Ігор та те, як вони втратили Іллю. Коли розповідь дійшла до хлопця, Ксенія заплакала та закрила обличчя руками.

Деякий час всі сиділи мовчки, потім Аліна підійшла до Ксенії та обійняла її. Щодо втечі та дороги додому розповів Роня. Вже після цього зал завалив питаннями, да так, що Аліні прийшлось всіх заспокоювати та просити піднімати руки. Хлопці та дівчата по черзі задавали питання та уточнювали. Роня та Аня залюбки відповіли на всі питання.

 

Пройшло не менше двох годин, коли Мілану та загін мандрівників відпустили відпочивати. Степана познайомили з новими сусідами по кімнаті, в якій він буде жити. Аліна повідомила, що хлопець зможе декілька днів відпочити, обійти школу та познайомитись з усіма дітьми та правилами. Хлопець з задоволенням погодився вступити в розвідники та приймати участь в житті та побуті племені Вітрів.

Роня й далі розповідав якісь моменти з подорожі своєму брату Устиму та командирці Аніта. Невелика групка дітей обступили хлопця та уважно слухали далі. Від такої уваги Роня почав трохи нафантазував деталі, але Аня його не поправляла. Вона була так втомлена, що махнула рукою, позіхнула та пішла спати. Сьогодні відпочити, а на днях треба вирушати до поселення Порожньої Руки, до себе додому.

В цей час, як всі розійшлись, Мілана вийшла з території Замку Вітрів та разом з Алішею, пішла до себе на квартиру. Вона стільки днів не бачила батьків, що зараз навіть здіймалась на біг. Подружки швидко обійшли будинок та пролізли між дошками, увійшли в колишній двір фортеці племені Зодчих. На території фортеці звісно нікого не було, все було чисто та охайно. Зайшовши у під’їзд, дівчина дістала ключ та провернула замок. Зайшовши до квартири, пропустила Алішу та закрила за собою двері.

В спальні, де були батьки, було тепло та тихо. Штори закриті, щоб сонце не нагрівало кімнату. Мамо й тато тихо сплять у себе в ліжку. Як тільки Мілана побачила батьків, то сліз вже не втримала. Вона залізла на ліжко та лягла між мамою та татом. Кожного обійняла та поцілувала. Поплакала та трохи подрімала.

Сівши на ліжко, вона подивилась на батьків та розповіла про свої пошуки в лабораторії. Вона була засмучена тим, що не знайшла ніяких відповідей, ліків чи антивірусу. Але проговоривши про рослини та літнього лаборанта, відчула якусь надію в грудях. Тому треба спробувати знайти всі рослини, щоб знайти можливий еліксир. Дівчина пообіцяла що наступного дня знайде Микиту, який відповідає за плантацію та теплицю. Він точно знає всі ті рослини, або зможе про них все з’ясувати. Або вони десь є, або їх можна посадити як буде насіння. Гіпермаркет є, а там цілий відділ по садівництву. Знайти чи виростити, потім дізнатись у Терапевта як більш правильно використати трави для сплячої людини. Такий буде план.

Мілана налаштувала себе рішуче. Вона зробить все аби зрозуміти, чи допоможуть рослини прокинутись батькам. Вона не зупиниться. Лише сон може її зупинити, але це буде не скоро. Попереду у дівчини два роки. Дівчина витерла сльози, знову міцно обійняла батьків та злізла з ліжка. Поправивши ковдру, дівчина обережно закрила спальню та вийшла з квартири. Ключ повісила назад на шию, подивилась на зачинені вхідні двері та зітхнула. Аліша муркотіла в ногах, показуючи, що вона завжди буде поряд.

Командирка племені Вітрів всміхнулась своїй подружці. Цілих шість місяців кішка захищала дівчинку, заспокоювала її та завжди підбадьорювала. А чого коштувало, коли Аліша у самий відповідальний момент прорвалась до поля та накинулась на велетенського чемпіона. Не роздумуючи, Аліша ринулась захищати Мілану.

Ти –  мій янгол-охоронець, - ніжно прошепотіла дівчина, а Аліша підняла морду та наче підморгнула.