Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Утім, вираз «інші» не може утримати мене від згадки про ще одну рибу, котру буде довго пам’ятати Консель, і не без підстав.

В один з наших неводів потрапив дуже плаский скат такої форми, що коли йому обрубати хвіст, то вийде правильний диск; вага — двадцять кілограмів, барва — знизу біла, згори червонувата з великими круглими темно-синіми плямами в чорному ободку, шкіра — гладенька, задня частина закінчується дволопатевим плавцем. Коли його поклали на палубу, він бився, намагаючись судомними рухами перевернутися, і завдяки цим зусиллям він ледве не зісковзнув у море, але Консель, що дорожив добутою ним здобиччю, кинувся до нього і, перш ніж я встиг утримати його, схопив ската обома руками. У ту ж мить Консель, наполовину паралізований, упав догори ногами, крикнувши мені:

— Професоре! Професоре! Допоможіть! — Уперше бідний юнак назвав мене просто — професор.

Ми з канадцем його підняли і узялися енергійно розтирати руками, а коли цей непоправний класифікатор отямився, то тремтячим голосом забурмотів:

— Клас — хрящових, загін — хрящеперих, з нерухомими зябрами, підзагін — акулоподібних, сімейство — скатів, рід — електричний скат.

— Саме так, мій друже, це електричний скат, він-то і заподіяв тобі великої шкоди.

— О пане професоре, можете мені повірити, я помщуся цій тварині!

— Яким чином?

— Я його з’їм!

Він так і зробив у той же вечір, але тільки в порядку помсти, бо, кажучи відверто, м’ясо було тверде, як підошва.

Бідолаха Консель постраждав від найбільш небезпечного виду скатів — «кумани». У такому доброму провіднику, як вода, ця своєрідна тварина уражає риб на відстані кількох метрів, — така сила розряду його електричних органів, з яких два основних мають площу не менше двадцяти семи квадратних футів.

Наступного дня, 12 квітня, «Наутілус» підійшов до Нідерландської Гвіани, недалеко від устя ріки Марони. Тут знаходилося кілька груп ламантинів. Ламантини, як і дюгоні та стеллерова корова, — теж морські корови і належать до загону сирен. Це красиві, мирні і лагідні тварини, довжиною шість-сім метрів, часом мають вагу до чотирьох тисяч кілограмів. Я розказав Неду Ленду і Конселю, що завбачлива природа відвела цій тварині важливу роль. Так само, як тюленям, їм доводиться пастися на підводних морських лугах, і в такий спосіб вони знищують скупчення трав, що затягують устя тропічних рік.

— А чи знаєте ви, — додав я, — що відбувається відтоді, як людина майже знищила ці корисні види тварин? Тепер скупчення трав гниють і заражають повітря, а заражене повітря викликає жовту лихоманку, що є бичем цієї дивовижної країни. Отруйні гниючі рештки нагромадилися в цих морських водах жаркого поясу, і лихоманка вільно гуляє від устя Ріо де ла Плата до Флоридської протоки.

Якщо вірити Тусснелю, цей бич — ніщо порівняно з тими нещастями, що їх зазнають наші нащадки, коли людина винищить усіх тюленів і китів; тоді морські води будуть захоплені полчищами кальмарів, медуз, спрутів і стануть величезними вогнищами всяких інфекцій, оскільки не буде тих власників, «об’ємистих шлунків, яким сам Бог повелів борознити поверхню моря».

Проте екіпаж «Наутілуса», хоча і не ставився зі зневагою до цієї теорії, усе-таки вполював штук шість морських корів. Для кухні було справді необхідно запастися свіжим м’ясом, до того ж чудовим, набагато кращим од яловичини і телятини. Це полювання не представляло інтересу. Морські корови давали убивати себе, не захищаючись. Кілька тисяч кілограмів їхнього м’яса, призначеного для сушіння, потрапили до комор «Наутілуса». Тутешні морські води мали таку кількість усякої «дичини», що в той же день своєрідна за своїм способом риболовля ще більше поповнила запаси «Наутілуса». Шлюпка захопила у свої сіті деяку кількість риб, у. яких голова закінчується овальною пластинкою з м’ясистими краями. Це були риби-причепи з третього сімейства м’якоперих. Їхній овальний диск складається з рухливих поперечних хрящових пластинок, а риба має здатність утворювати між ними порожнечу, що дозволяє їй присмоктуватися до предметів на зразок кровососної банки.

Ремора, що я її спостерігав у Середземному морі, належить до того ж роду. Але та, про яку мова йде тепер, — це особлива риба-причепа, яка мешкає лише у тутешніх водах. Наші моряки, виловлюючи цих риб, відразу опускали їх у чан з морською водою.

Коли лов закінчився, «Наутілус» підійшов ближче до берега. Тут кілька морських черепах дрімали на поверхні води. Захопити зненацька таку цікаву рептилію важко, — їх будить найменший шум, а міцний панцир протистоїть навіть гарпуну. Але за допомогою риб-причеп можна ловити цих черепах з повним успіхом. Дійсно, причепа — це, так би мовити, живий гачок, що ощасливив би немудрящого рибалку.

Моряки «Наутілуса» прив’язали до хвоста цих риб кільце, досить широке, щоб не заважати їхнім рухам, а до кільця — довгу мотузку, зачаливши інший її кінець за борт човна.

Викинуті в море, риби-причепи одразу ж кинулися до свого «полювання», підпливли до черепах і присмокталися до їхніх панцирів, причому чіпкість цих риб така велика, що їх швидше розірве, аніж вони відпустять свою здобич. Потім їх підтягли до борту, а разом з ними і тих черепах, до яких вони присмокталися.

У такий спосіб піймали кількох какуан завдовжки з метр і вагою в двісті кілограмів. Їхній щит, покритий великими роговими пластинами, тонкими, прозорими, бурого кольору, з білими і жовтими цятками, становить велику цінність. Окрім того морські черепахи цінні і з їстівної точки зору, так само як і звичайні черепахи, дуже тонкі на смак.

Цим ловом закінчилося наше перебування коло