Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

кімнати, то там знайшлися й усі грошенята… Але все розкрилося занадто пізно… Тепер його збиралися замкнути… Єпископ Лібурнський вимагав, щоб його інтернували…

Під нашими арками зібрався натовп роззяв… Вони з насолодою спостерігали за подіями, намагаючись нічого не проґавити… Вони коментували події… Й страшенно галасували… Вони помітили купюри, розкидані по будинку… Але я, звичайно, теж їх бачив… і не втрачав холоднокровности… Мені вдалося врятувати вже чотири і монету в 50 франків… А ті аж вили від нетерплячки! А! Ага! О! Ого! Ці гади бачили, як я орудую перед вітриною!.. Поліціянти повели нашого кюре на вихід і запхали в екіпаж… Він усе ще чинив опір… їм довелося зайти ззаду, щоб закинути його в фіакр… Він упирався з останніх сил… Йому зовсім не хотілося їхати…

«Мої бідолахи! Мої нещасні бідолахи…» — волав він без упину. Нарешті з великими труднощами екіпаж рушив…

Вони таки затягли його досередини… Його довелося прив'язати до лавки мотузками… Але він все одно не міг усидіти на місці… Посилав нам поцілунки рукою… За що вони так над ним збиткувалися?.. Кучер не міг рушити через людей, що стояли перед конем… Усі хотіли зазирнути всередину… Витягти його звідти… Зрештою за допомогою інших поліцаїв таки вдалося звільнити дорогу. Тоді всі ці телепні кинулися до контори… Вони нічого не розуміли! Й не переставали глузувати з нас…

Мамусі від такої кількости образ урвався терпець… Вона хотіла припинити все це негайно… Не роздумуючи… Вона підскочила до дверей… Відчинила, вийшла назовні й загорлала на них…

— Ну що, — кричала вона, — чого вам треба?.. Банда виродків! Свинячі рила! Брудні шмаркачі! Давайте, валіть звідси! недоноски! Бидло! Чого ви шкіритесь? Ви що, родичі цього пришелепка?..

Сказано було рішуче… Але на них все одно не подіяло. Образ сипалося все більше… мекання лише посилилося… Вони плювали на скло… Кидали каміння… Все могло скінчитися доволі кепсько… Треба було терміново тікати… Через задні двері… та якомога швидше!..

* * *

Після такого Трафальґара[69] ми вже не знали, як нам бути… Як позбутися навіжених. Наш конкурс на «Глибинний дзвін» одразу перетворився для нас на ще брутальнішу кориду, ніж «Вічний двигун»… Зранку до вечора нас тримали в облозі… А часто навіть посеред ночі вони приходили й будили всіх своїм несамовитим лементом. Дефіляди витріщак з вилупленими баньками били себе в груди і роздувалися, сповнені впевнености та неспростовних доказів… Дивитися на це було просто смішно… Їхня кількість усе зростала!.. Вони вже перекрили рух… Справжня сарабанда[70] несамовитих!..

У контору їх набивалося так багато, вони так галасували, розвалившись на стільцях та порпаючись у паперах, що неможливо було навіть зайти, аби щось взяти… Всі вони неодмінно хотіли залишитеся ще хоч на мить і розповісти нам про якісь невисловлені деталі…

Якби ж ми їм були хоч щось винні! Якби вони внесли аванс, частину суми за передплату, тоді ще можна було б зрозуміти, чому вони невдоволені, чому скандалять та галасують!.. Але це був зовсім інший випадок!.. Безпрецедентний! Ми їм справді нічого не були винні! це було найголовніше! Вони мали б це зрозуміти!.. Ми діяли не з користи! А просто зі спортивного інтересу!.. Це ж абсолютно зрозуміло!.. Ми були повністю квити… Та дзузьки!.. Навпаки! Вони бешкетували із задоволення, тільки щоб нам понабридати!.. Й вимагали від нас ще в тисячу разів більше! Вони поводились у тисячу разів огидніше! хрипіли! бризкали слиною! Як ніколи досі, так, буцімто ми їх обібрали до нитки!.. Справжні чорти!.. Кожний брехав, немов на Біржі, на захист свого непотребу!.. А потім ще всі гуртом!.. Рейвах був просто страхітливий!..

Ніхто не хотів більше чекати!.. Уже за хвилину мала бути створена їхня найбезглуздіша система! й жодною секундою пізніше! Вона негайно мала диміти!.. І діяти!.. Їм нетерпеливилося спуститись на морське дно!.. За своїм скарбом!.. Кожному кортіло бути першим! У таких «умовах» ми працювали! Вони розмахували нашими папірцями!.. Їм уже не раз було сказано, що їхні вибрики нам осточортіли… цей шарварок нам обрид!.. Як загалом уся ця чортова нісенітниця!.. Куртіаль навіть спеціально видерся на гвинтові сходи, щоб сказати їм усю правду… він щосили волав над натовпом… для більшої виразности на ньому був кашкет… Я свідок, він нічого не приховував… Чудес більше не буде!.. Він їм сказав прямим текстом, що наш вкладник зник! Із цим покінчено… Про це можна забути… Мільйонів у нас тепер не більше, ніж у дулі!.. Пояснив їм також, що нашого спонсора замкнула поліція… Так, саме його, кюре… І він ніколи звідти вже не вийде! На нього на-тягли гамівну сорочку, і весь наш бізнес провалився, як сіль у воду… «У воду!.. У воду|..» Почувши ці слова, вони аж затремтіли від захвату… Й підхопили всі хором: «У воду! Куртіаль! у воду! у воду!..» Їх ставало все більше, вони приносили щораз нові плани… Варто було з ними заговорити, як їхні пики розпливалися в дурнуватій усмішці… Справа не рухалася… Вони твердо стояли на своєму… Всі вони знали, що за віру треба страждати! Віра зрушує гори й осушує моря… У них була фанатична віра… Заради своєї віри вони здатні були на все! вони не сумнівалися, що ми хочемо привласнити собі всі грошенята, не поділившись з ними!.. Тож вони невтомно стояли перед нашими дверима… І стежили за виходом… Вони зручно розташувалися вздовж решіток… І нікуди не поспішали… їхні переконання були твердіші за крицю!.. Сперечатися було марно… Вони ладні були прибити нас на місці за найменше заперечення… Їхня жорстокість зростала з кожним днем… Найпідліші й найхитріші заходили через задні двері… Проходили через гімнастичний зал… та жестами закликали нас… Пошепки в кутку вони пропонували нам домовитися, збільшити нашу частку… сорок зі ста замість десяти… з першої здобичі… Вони хотіли, щоб ними зайнялися негайно, раніше, ніж іншими… вони вважали нас дуже жадібними… й навіть намагалися нас підкупити… Спокусити всілякими «преміями»!

Куртіаль не хотів більше нікого бачити, будь з ким розмовляти чи когось слухати!.. Він навіть не хотів більше виходити… Побоюючись, що до нього знову причепляться… Він волів залишатися в підвалі.

— А ти! — казав він мені… — Теж іди звідси!.. Врешті вони тебе приб'ють! Іди посидь десь під деревами… потойбіч басейну… Буде ліпше, щоб вони не бачили нас разом… Треба, щоб вони видихлися!.. Нехай собі деруть горло, скільки завгодно… Ця корида десь на тиждень, а то й днів на десять!..

Він помилявся, все це протривало набагато довше…

*