Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

само були збудовані вогнища на поселеннях Здвижівка та Долинське. На поселенні Пустинка, де каменю замало, відкриті вогнища робилися цілком із глини. Тут вони нагадували великі сковороди діаметром 35—40 см із товстим дном та невисокими, 10—15 см бортиками.

У степових житлах крім відкритих вогнищ трапляються переносні жаровні з обрізаними краями для висипання золи. Особливістю правобережних поселень є купольні, або склепінчасті, печі, майже невідомі на Лівобережжі. Такі печі споруджувалися на невеликому підвищенні, зробленому з глиняних вальків або з утрамбованої глини. Склепіння печі було дерев’яним, найчастіше його виплітали з лози, а потім із зовнішнього та внутрішнього боків обмазували глиною. Слідами такої обмазки є аморфні фрагменти печини з відбитками лозин. Про використання деревини у склепінчастих печах свідчать знайдені в деяких житлах невеликі ямки від стовпчиків.

Незмінною складовою частиною купольних печей є передвогнищеві ями. Їхнє розташування — добрий орієнтир для визначення топки. Такі ями полегшували працю людини, яка стояла перед низькою піччю, спорудженою майже на рівні долівки. Передвогнищеві ями овальної форми та близько 0,5 м завглибшки.

У всіх житлах зафіксовано різні за формою, глибиною та призначенням ями. Так, існували ями-льохи та спеціальні ями для зерна. Зерно зберігалося або у самій ямі, або в глиняних корчах, які ставили в яму. Під підлогою та вогнищами часто трапляються кістяки та черепи тварин. Звичай приносити в жертву тварин перед будівництвом житла був широко розповсюджений із часів енеоліту. Як культові, наприклад, слід розглядати поховання людей, знайдені головним чином на Лівобережжі України (Кірове, Ушкалка, Усове Озеро, Йосипівна). Вісім знайдених на Мосолівському поселенні поховань супроводжувалися посудом[326].

Є підстави зробити припущення, що біля хат був невеликий огороджений двір, де розташовувалися господарські споруди, літні вогнища, льохи тощо. На існування плетених огорож (тинів) указують заглиблення діаметром 2—3 см між ямами для стовпів. Шахове розміщення маленьких ям е свідченням того, що плетіння було горизонтальним.

На багатьох поселеннях поряд із житлами знайдено та розкопано залишки господарських споруд. Майже завжди вони були наземними, тому й збереглися значно гірше від жител, що утруднює їхню реконструкцію. На деяких поселеннях розкопано будівлі, які, судячи з їхніх великих розмірів та ночвоподібної долівки, вкритої дрібними вибоїнами, правили за приміщення для тварин. Крім таких трапляються, зокрема на поселеннях Пустинка, Іллічівка, Усове Озеро, господарські споруди, що безпосередньо прилягають до жител і утворюють з ними єдиний комплекс. Від жител вони відрізняються меншими розмірами, а також тим, що в них звичайно не буває вогнищ та значної кількості різноманітних господарських ям.

Ще одну групу становлять господарські будівлі з піднесеною на стовпах підлогою. Незважаючи на те, що Пустинка поки що єдине в Україні поселення, де розкопано споруди на палях, можна припустити, що воно не було поодиноким. Здійснені у Волинському та Чернігівському районах Полісся розвідки були багаті на знахідки (кераміка, кістки тварин, обпалене дерево, сокири), які походили з торфовищ (рис. 160).

Про те, що болотяні поселення, можливо, з будівлями на палях існували також на території правобережного Волинського Полісся, свідчать розкопки у Мостві та Майдані Моквинському. У Мостві під час торфорозробок на глибині 1,2—1,7 м розкопано два скупчення різноманітних культурних залишок, очевидно, сліди затонулої будівлі. Поєднання м’якого клімату з великою вологістю та болотистими грунтами, характерними для цього району, зумовило досить широку розповсюдженість тут стовпових будівель. Якоюсь мірою про це свідчить той факт, що комори на стовпах, з підлогою, підвищеною над землею, до сьогодні будують у кожному поліському селі. Використовують їх для зберігання сіна, зерна, пального тощо. Все повідомлене вище дає загальне уявлення про домобудування за доби бронзи на теренах України, про топографію поселень, їхні розміри, будову, обсяги жител та господарських споруд, будівельні матеріали, знаряддя праці.

З огляду на те, що в деяких районах існували досить значні відмінності у домобудуванні, спричинені, з одного боку, природними умовами, а з іншого — більш давніми традиціями, які яскраво виявилися в будівництві жител та господарських споруд, трохи схематизуючи, в Україні можна виділити три райони домобудування, які суттєво різняться.

Найбільший район правобережного лісостепу, який займає територію від Прип’яті до середнього Дніпра та від Дніпра до кордону з Польщею, частково охоплюючи її східні райони.

Другим районом є лівобережний лісостеп. Він виходить далеко за межі України, охоплює лісостепове Подоння, Поволжя та сягає Уралу.

Третій район складається з причорноморських степових територій. Східний його кордон не зовсім зрозумілий. Археологічні дослідження фіксують його окремі фракції у північних степових районах.

Незважаючи на те, що в лісостепу на Правобережжі та Лівобережжі житла будувалися головним чином із дерева, спостерігаються певні особливості у використанні будматеріалів. Протягом усієї доби бронзи у будівництві жител Правобережної України одночасно з деревом використовувалася глина. Так, наземні житла доби ранньої бронзи випліталися з лози та обмазувалися з обох боків товстим шаром глини. Глиною обмазувалася також підлога, яка крім того ще й обпалювалася (Ісковщина, Андрусівка). На поселеннях доби середньої бронзи були широко розповсюджені вальки — своєрідні цеглини, зроблені з глини та домішок соломи, трави, гною. Можливо їх випалювали в спеціальних печах. За формою вони поділялися на круглі, яйце- та коржоподібні. З вальків викладалися стіни, підлоги, печі, передвогнищеві та культові вимостки (Пустинка). Для Лівобережжя та степових районів глина як будматеріал не прикметна. На Лівобережжі широко використовувався грунт, добутий з котловану. Ним присипалися стіни, іноді дахи У степових житлах кам’яні стіни забутовувалися щебнем, піском, жорствою. Характерно, що підлогу та черені печей також устеляли щебнем та піском.

Традиції глинобитного домобудівництва, обмазки стін та підлоги глиною, виготовлення обпалених вальків сягають своїм корінням трипільської культури. Наскільки вдалося простежити, ці традиції не втрачалися упродовж усього бронзового віку. Житла Лівобережної України за своїм розміщенням, плануванням шатрового даху, іноді присипаного землею, близькі до жител східних сусідів із Волго-Уральського межиріччя, зокрема до так званої андронівської культури у Західній Азії (Олексіївське поселення на Тоболі).

Кам’яне домобудівництво степових районів України має давні традиції. Судячи з археологічних пам’яток цієї території, видобування місцевого каменю, його обробка та будівництво з нього жител і оборонних споруд широко практикувалося вже з часів енеоліту. Яскравим прикладом щодо цього є Михайлівське городище з кам’яними житлами та складною системою масивних захисних стін. Про те, що ці традиції не втрачалися і пізніше, свідчить Лівенцівська фортеця.

Ще однією і, напевне, найбільш показовою етнографічною ознакою трьох відокремлених груп є планування та внутрішнє оздоблення жител. На всій лісостеповій Правобережній Україні домінують трохи заглиблені житла прямокутної форми, здебільшого поділені на дві частини: чисту, в якій спали, та кухонну, що використовувалася для приготування їжі. Особливістю цих