Раймонд Коурі - Останній тамплієр

великі пальці сигналізували про успішне завершення роботи. Тоді перший помічник натиснув перемикач, і на палубі зі скрипом ожила лебідка, долаючи качання корабля і несамовитий опір хвиль. Фігура птаха, і досі прикріплена до надувних подушок, піднялася над пінистою поверхнею моря і, погойдуючись, рушила до палуби.

Раптом Венс спохмурнів: його увагу привернув якийсь предмет, що виднівся за висячою над палубою різьбленою фігурою та надувними подушками. Обличчя Атталя сповнилося радістю, він схопив Тес за руку і показав пальцем у тому ж самому напрямку — на захід. Вона подивилася через ніс корабля і побачила вдалині примарний силует. Це був «Караденіз», що поспішав до них, долаючи хвилі, які важко гепали об його корпус.

Венс гнівно обернувся до стернового.

— Забирайте нас звідси, — наказав він, оскаженіло вимахуючи пістолетом.

Краплі поту вперемішку з кров'ю стікали по обличчю стернового, який щосили намагався не підставити хвилям відкритий борт.

— Спочатку нам треба витягти водолазів, — запротестував він.

— До біса водолазів! — гаркнув Венс. — Їх підбере патрульний катер. Це допоможе нам виграти час.

Стерновий швидко поглянув убік, зчитуючи показання погодного радара, а потім указав на «Караденіз».

— Єдиний шлях із цього шторму — це іти в їхньому напрямку.

— Ні! — заволав Венс. — Нам туди не можна!

Побачивши, що «Караденіз» поволі до них наближається, Тес звернулася до Венса:

— Благаю, Білле, припини. Все скінчено. Вони нас оточили, і якщо ми не заберемося звідси негайно, то всіх нас уб'є шторм.

Загрозливо зиркнувши, Венс змусив її замовкнути, а потім стурбовано подивився на погодний радар. У його очах з'явився холодний блиск.

— На південь, — рявкнув він стерновому. — Беріть курс на південь.

Очі стернового ледь не вискочили з орбіт, наче хтось ударив його в груди.

— На південь? Та це ж у самісінький шторм. Ви з глузду з'їхали.

Венс тицьнув пістолет йому в обличчя і натиснув на курок, трохи відхиливши зброю убік. Пролунав постріл, і куля, ледь не зачепивши стернового, влучила в перетинку. Потім він кинув швидкий загрозливий погляд убік інших, що були на містку, і знову тицьнув пістолет в обличчя оглушеного пострілом чоловіка.

— У вас один вибір: або хвилі, або... кулі. Іншого не існує.

Нічого не кажучи, стерновий на якусь мить затримав погляд на Венсові, потім швидко оцінив показання приладів і крутнувши штурвал, дав повний хід. Корабель рвонув уперед, назустріч страхітливому шторму, покинувши двох водолазів, що безпомічно борсалися у воді.

І тільки відвівши погляд від стернового, Венс помітив, що Тес зникла.

75

Стоячи на містку «Караденіза», Де Анґеліс шаленів від люті, прикипівши до морського бінокля «Фудзінон».

— Вони таки дістали її! — прошипів він крізь зуби. — Неймовірно! Вони примудрилися її витягти!

Рейлі теж помітив носову фігуру, і хвилька занепокоєння пробігла по його спині.

Так, значить, все це правда.

Ось вона — через сотні років витягнута з морської безодні завдяки непохитній впертості однієї людини.

Ох, Тес! Що ж ти накоїла!

З наростаючим відчуттям жаху він збагнув, що тепер Де Анґеліс не зупиниться ні перед чим.

Перший помічник, що стояв поруч із ними, теж не зводив очей з водолазного судна, але непокоїло його зовсім інше.

— Вони взяли курс на південь! І покинули водолазів!

Тільки-но зачувши це, Каракаш почав уривисто віддавати накази. Тієї миті завила сирена, і через корабельні гучномовці пролунали команди тривоги. Водолази почали негайно вдягати костюми, а на палубі інші матроси вже ладнали надувний рятувальний пліт.

Де Анґеліс спостерігав за цією гарячковою діяльністю, не вірячи своїм очам.

— До біса тих водолазів! — гаркнув він, несамовито тицяючи пальцем в бік «Саварони». — Вони можуть втекти! Нам треба їх зупинити!

— Ми не можемо покинути напризволяще водолазів, — відрізав Каракаш, ледь стримуючи гнів. — До того ж їхній корабель приречений на загибель, він не витримає цього шторму. Хвилі надто великі. Нам треба забиратися звідси, як тільки ми витягнемо водолазів.

— Ні! — напирав монсеньйор. — Навіть якщо існує один шанс із мільйона, що вони проскочать, ми все одно мусимо цього не допустити. — Де Анґеліс злобно втупився у вітрове скло, а потім різко обернувся, опинившись віч-на-віч з кремезним капітаном; в очах його світилася погроза. — Потопіть цей корабель.

Стояти осторонь Рейлі більше не міг. Він кинувся до монсеньйора, схопив його і різко повернув обличчям до себе.

— Ви цього не зробите, ви не маєте...

Договорити Рейлі не встиг. Де Анґеліс вихопив з-під куртки великий автоматичний пістолет і тицьнув йому в обличчя.

— Не лізь, куди не слід! — гаркнув він, відпихаючи Рейлі до стінки рубки.

Погляд Рейлі ковзнув по