Олександр Павлович Бердник - Вогнесміх

Кандидат філософських наук Рудько М. С. (м. Київ) стверджує, що інтенсифікація потоку пізнання за наступні сто років приведе до примату (першості) розуму людини, як генератора й приймача вселенської інформації. Це дасть змогу вступити в свідомий контакт з інформаційною сферою Мегабуття (Рудько М. С. вважає, що така сфера функціонує впродовж вічностей і є запорукою нерушимості життя). Такий контакт означатиме наше вростання в моноліт титанічного інтелектуального Кільця Космосу. Звідси — всі проблеми технізації, енергоозброєння, оволодіння простором і часом відпадуть, мов риштування довкола побудованої споруди, щоб виявити головний плід Еволюції — прекрасну істоту безмірності, котра дрімає в наших глибинах, як метелик у надрах гусені.

Основне — берегти й плекати розум. Ясний, як кришталь, радісний, як весняна веселка у грозовій хмарі. Такий розум буде гідно зустрінутий мислячим братерством Космосу. Яка мета такої зустрічі? Контакт з іншими ступенями розуму — це не просто нащупування можливостей взаєморозуміння на основі єдиної природи та її універсальних законів: це — місток для небувалого творення, для оволодіння принципово іншими потоками буття та його розуміння. Це можливість збагнути життя не лише як придбання, розтрати, засвоєння, насолоду, експлуатацію, вимогу, насилля, самоствердження, а й як самозаперечення, самовіддачу, самоусунення, самодостатність, розлиття у всеохопності, навіть прийняття позабуттєвості, якщо цього потребує цілість…

Агроном Луцківський Г.Р. з Полтавщини критикує проект «Резонанс Еволюції» за волюнтаризм і авантюрність. Він вважає, що мірність природних, еволюційних ритмів неможливо прискорити, тому сама ідея «Резонансу» порочна. Всесвіт має нерушимі закони циклів, як, наприклад, Земля свої суворо обумовлені пори року. Підігріти якийсь клапоть мерзлого грунту можна, щоб хутчіше отримати на нім огірки чи пір’ясту цибулю, але загалом таке «підігрівання» погоди не змінить.

Якщо навіть «Резонанс Еволюції» нагромадить надзвичайний інформаційний потенціал в сфері розумовій, то чуттєва сфера відстане, бо її інтенсифікувати — зась! Тут жоден «резонанс» не допоможе. Отже, будь-яке висмикування себе з болота сьогодення за волосся, як це робив шановний барон Мюнхгаузен, — абсурдне. Треба поволеньки самоочищатися, багатіти, розвиватися, розквітати, виходити на вищі шаблі еволюційності, як це діється в природі, а всі претензії на те, щоб випередити самих себе, анекдотичні.

Луцківський Г. Р. завершує свої розгромні тези ліричною ілюстрацією:

Своєчасно і просто Пустить корінь зернина, Світло дасть йому зросту, Сили — з неба краплина, І потягнуться вгору І листочки і квіти, Щоб у синім просторі Разом з сонцем радіти…

Група учнів середніх шкіл Москви, Києва, Новосибірська, Алма-Ати, Ашхабада, Талліна, Полтавщини, Закарпаття пропонує «Резонансу Еволюції» особливу увагу звернути на проекти інтродукції рослинного світу в інші світи. Розширення біосфери з материнської Землі до кордонів Сонячної Системи небувало інтенсифікує життєвий тонус мислячих істот, відкриє нові канали прикладення творчості й мислення, розв’яже ті завдання, котрі тепер здаються нерозв’язними.

Студенти київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Положій Н.М. та Соколенко Т. Р. твердять, що без грунтовної розробки проблеми часу «Резонанс Еволюції» не спрацює. Вони вважають, що сучасні наукові уявлення про суть і структуру часу, як форми буття матерії, далекі від реальності і являються архаїчними стереотипами минулих віків, подібними до геоцентризму тощо.

XXІ вік здійснить «коперниканську» революцію в розумінні часу, як розгортання актуального зерна «миті» у тканину історичного універсуму, котрий має не один напрямок космоісторичного формування (минуле — майбутнє), а безліч. Мить генерує потенційні можливості будь-якого вибору (праворуч підеш — ось що буде, ліворуч — отаке-то станеться, прямо — має відбутися так і отак), і ми вибираємо з того віяла можливостей найархаїчніший, найпримітивніший (вчора — сьогодні — завтра), не розуміючи, що такий «вибір» є приреченою згодою з диктатом очевидності, а не глибоким знанням. Навіть древні догадувалися, що час (Хронос) є еквівалентом вічності (Урана), бо породжений нею, але якщо прийняти його аспект всепожирання (поява — розгортання — щезання, народження — життя — смерть), то нам доведеться вічно бути його жертвами. Вихід з потоку всепожирання полягає в пізнанні всеосяжності часу. Наприклад, правомірна концепція стріли часу, оберненої в минуле: там ідуть наші лідери — батьки, діди, пращури, вони щезли за обрієм часу, але якщо цей обрій розширити, то пропащі епохи знову «оживуть», тобто синтезуються із сьогоденням і прийдешнім. Ідеї «цільної механіки», котра йде на зміну квантовій механіці, ідеї монізму матерії, часу, простору, розуму, життя допоможуть розірвати закляте кільце приреченості в односпрямованій течії часу і виведуть нас на небувалі площини можливостей, про які тепер навіть тяжко міркувати, бо псевдонаукові, релігійні та психологічні рептилії минулих віків темряви й неуцтва гребенем своїм закривають від очей шукачів світоносні простори багатомірного життя.

Прийнятна ідея випромінення «стріл часу» одноразово, одномоментно в сотні, тисячі, мільйони альтернативних напрямків. Це реально означає те, що із стартового майданчика Землі, з її інкубаційного лона проляже не однозначна дорога в суворо обумовлене прийдешнє, а безліч шляхів до нових, експериментальних всесвітів по віялу векторів часу. Це вирішує — просто й природно — дилему перенаселення і неможливості гармонізації несумісних тенденцій. (Чи не тому Всесвіт нам здається пустельним, що цей обрій буття, незважаючи на його метагалактичні масштаби, є виключно нашим, людським Всесвітом, нашим буттєвим «яйцем», котре ми повинні асимілювати, засвоїти і проломити його «шкаралупу» для польоту у нову таємничу глибінь поза його межами?).

XXІ вік очікує мандрівників у океани часу. Така головна проблема «Резонансу Еволюції». Всі інші проблеми — лише стартовий майданчик, як ми вже відзначили, для стрибка у нове поле. Маківка планети прагне розсіяти виплекані нею зерна розуму й творчої дії у позавимірність, щоб таким чином реалізувати свою всеосяжну потенцію життєвості.

Група молодих вчених з Московського університету ім. М. Ломоносова пропонує уважно розглянути всі міфічні, казкові, легендарні перекази давнини в ключі об’єктивного наукового аналізу з тим, щоб XXІ вік міг реалізувати це інтелектуальне багатство пращурів, закодоване в символічній формі.

Наприклад, піфагорейська ідея Антихтона (Протиземлі). Що може означати цей символ? Він приймається буквально: буцімто