Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Слово і є сакрал — «основа», або алгоритм, або «корінь», з якого «виростає» вся жива система людини як біо-соціального феномена й етносу в цілому.

Дедалі більше сучасних вчених поділяють думку, що Україна має свій сакрал — свою священну історію. А от в чому вона полягає, де її шукати і як розкрити, тут існують найрізноманітніші точки зору [Див.: Кухарський В. Місія України: спроба системного анашу. — Київ-Тернопіль, 1996; Московченко В., Поправко А. Карма України; Паїк В. Корінь безсмертної України; Пастернак О. Пояснення тризуба. — К., 1991; Чепурко Б. Українці. —Львів, 1991].

Сакрал, сакральний (від лат. os sacrum — крижі) — крижовий, той, що стосується крижів хребта, грубо кажучи, те, звідки ноги ростуть і на чому стоїть «стовп життя». Ще в давнину було відомо (про це писав Арістотель), що людський організм починає зароджуватися з хребта («стовпа життя»), а хребет виникає з крижової (сакральної) частини, яку саму по собі не видно (сховано). Етнічний сакрал — це, так би мовити, національне коріння. Цікаво, що саме з нього починає Нестор свій літопис «Повість врем'яних літ».

Термін «сакральний» вживається і в значенні «священний, «божественний», що випливає з першого значення цього поняття, адже «коріння життя», «доля», «програма» людині і народу даються «згори». Народ і людина — абсолютні цінності для земного і вселенського життя, і це має стати тією домінантою для соціальних наук, від якої вони повинні вести відлік у своїх дослідженнях. До того ж народ — цінність набагато більша, якщо він є соборною особистістю (розвивається як цілісний розумний і моральний організм, тобто за Словом Божим), а не просто «населення», збіговисько людей без орду-племені. Такий народ, якого веде Бог, і є історичним. Його історія сягає глибини віків і позначеного у Біблії сакралу. Кожному народу і людині дано «згори» певне Слово (значення). Це Слово (значення, сакральний смисл) неоднакове, адже роль людей і народів в історії різна. І це кожному зрозуміло.

У біблійній книзі Буття зазначені сакрали лише найзначніших історичних народів. Вони названі поіменно. Про решту йдеться знеособлено: були, мовляв, й інші сини і доньки у такого-то біблійного персонажа.

Чи були ці персонажі насправді?

Наприклад, чи була така сім'я: Ной і його три сини — Сим, Хам, Яфет? Чи це родові назви? Для науки це не так вже й важливо. У будь-якому випадку це знаки, символи, і наука шукає денотати, тобто що ці символи означають, про що вони свідчать, який смисл у них закладений [Мається на увазі загальна, «світська» наука. Що ж стосується теології і релігії, тут важливим є буквальне розуміння Слова Божого].

Знак двоїстий за природою; він має і другий зміст; це, за Гегелем, «піраміда, в якій закладена чиясь чужа душа». Під знаком «Ной» може стояти людина або ціла суперраса. З тексту Біблії ми розуміємо, що знаком «Ной» відзначена та частина людства, яка після Потопу вийшла на арену всесвітньої історії, а знаками «Сим», «Хам», «Яфет» — три його гілки (раси), від яких пішли численні підраси й етноси.

Тепер маємо уточнити твердження, наведені раніше, що імена «Тувал», «Мешех», «Тирас» у Біблії відповідають назвам «Україна», «Росія» і «слов'янська раса» в цілому. Це самі по собі нації, а їхні сакрали — доленосні етнічні програми, закладені «згори», що визначають у загальних рисах їхнє місце у історії.

До речі, визначення історичної долі України значною мірою залежить від вирішення суперечки «Гог — Магог»: Недаремно ім'я Гога в Біблії подається разом з іменем Тувала — України. Гог — це не цар, не князь, не етнос і не окрема країна. Це народи азіатського походження, які жили і боролися на землях Магога [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 165], у всі часи існування Великого арійського поясу. Хранителями цієї гігантської степової смуги від Гімалаїв до Карпат, по якій хвилями йшли арієзовані народи з глибин Азії через Кавказ у Північну Припонтиду і далі в Західну Європу, були скіфи, потім слов'яни, а пізніше русичі (Київська Русь). Це і є земля скіфів — земля Магога (праукраїнців). Магог, як визнано вченими-біблеїстами, це другий син Яфета — родоначальник скіфського суперетносу.

Землі Магога (північні країни чи Скіфія, за Біблією) — арена жорстокої боротьби народів, які виконували арійські заповіти, арійську місію творення, і народів «чорної легенди», які виконували протилежну функцію — функцію нищення (їх образно називали гарячою праскою, Божою карою, породженням пекла, поганими тощо). Тобто в краю Магога «діяли» Гоги — люди, котрі не знали різниці між добром і злом. Народ Праукраїни саме і виконував роль головного щита від цих хижих степовиків — Гогів, що рвалися з глибин Азії до Європи, знищуючи все на своєму шляху.

До арієзованих народів під біблійною назвою Магог, що відігравали велику будівничу (цивілізаторську) роль, належать кіммерійці, скіфи, сармати, анти, таври, білі гуни, слов'яни, половці (частково), кипчаки і, зрештою, русичі-українці.

До народів «чорної легенди» (протилежної місії) відносять, наприклад, торків, печенігів, «чорних» гунів, татаро-монголів. Це біблійні Гоги, які виконували антиарійську (антицивілізаторську) місію. Вони намагалися зруйнувати Великий арійський пояс, що єднав духовні центри Тибету і Аратти (Праукраїни).

Таким чином, наші предки — це світлі Магоги, які віками стояли на смерть у битвах проти хижих степовиків Гогів, прикривали собою західну (християнську) цивілізацію від смертельних навал. Історія Праукраїни і, власне, України має, можна сказати, яскраво виражений «антигогівський» характер, виступає важливим фактором всесвітньо-історичної драми, окресленої у священних книгах. У цьому — суттєвий аспект української ідеї.

П'ЄМОНТ УКРАЇНИ

— Колись уся Україна Галичині пам'ятник поставить. Вона утримує нашу ідею. І в пікетах 1991 року, коли був заколот, галичани стояли…

— Ми теж стояли, з Полтавщини…

Вулична розмова

На нашу думку, саме Галичина містить в собі сакральний (доленосний) елемент життя української нації, виступає «акумулятором» національної ідеї. Якщо історичний процес в Україні йде спокійно, «поволі», то Галичини нібито й нема — скромно собі живе, вирощує хліб, співає пісні на своїх полонинах… Але як тільки наступає якийсь переломний етап в історії, тут Галичина й підносить свій голос. Дивіться самі…

Монгольські орди вже прокотилися майже по всій Київській Русі. Вузькоокі переможці на міцноногих конях вийшли у Карпати і націлилися на Західну Європу. І тут, як ми вже говорили, «показує» свій характер Галицька земля. Вона змушує Золоту орду з нею рахуватись, докладає чимало зусиль, щоб Батий повернув свою кінноту на схід.

Не буде перебільшенням сказати, що саме Галичина виступила осередком нового, наймогутнішого в тогочасній Східній Європі, національно-державного утворення — Галицько-Волинської Русі.

А візьмемо наше криваве століття. Хіба