Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

33. Кристієва краля

Забравши в Римі пошту, Голодний Джо відлетів на П’яносу, і, залишившись сам-один, Йоссар’ян так гостро затужив за сестрою Качкіт, що з відчаєм подався поблукати по місту, сподіваючись здибати свою Лючану або хоча б ту грудасту, пухкеньку й п’яненьку млоснооку реготушку, в якої падлюка Аарфі відібрав, а потім викинув у вікно автомашини коштовний перстень з голими фігурками на рожевій камеї. О, як він жадав їх обох!

Та чим довше він їх шукав, тим виразніше усвідомлював, що вже ніколи не побачить ні Лючани з її незабутнім сміхом і потайним шрамом, ні рожевощокої жертви Аарфі, з тим її переобтяженим білим ліфчиком під розстебнутою оранжевою єдвабною блузкою.

Стогнучи від любовної жаги, він виглядав їх усюди, але марно. Його гриз розпач, переслідували видіння. Йому ввижалася сестра Качкіт із задертою спідницею й оголеними до самого верху тендітними стегнами, та натомість довелося вдовольнитись якоюсь кощавою шльондрою із мокрим кашлем, що підчепила його в завулку поміж двома готелями, але не змогла дати йому справжньої втіхи, і Йоссар’ян побрів до квартири рядових і сержантів, щоб хоч там розрядитися з гладкою дружелюбною покоївкою в лимонних панталонах, яка несказанно зраділа, побачивши його, але так і не спромоглася розпалити.

Він ще засвітла вклався там спати, сам-один, а прокинувшись уранці, голодний і нещасливий, сяк-так поснідав і з горя повалив якусь низеньку кругленьку блудянку, залишену тут кимось із попередніх відпускників, але й та виявилась ні рибою, ні м’ясом, і він скоро випровадив її з ліжка. Проспавши до обіду, він вирушив купувати подарунки для сестри Качкіт. Покоївці в лимонних панталонах Йоссар’ян подарував хустку, а вона за це подякувала йому такими могутніми обіймами, що він одразу зажадав сестру Качкіт і тут же кинувся до міста, сподіваючись здибати свою Лючану.

Але натомість Йоссар’ян здибав Аарфі, який прилетів до Рима на літаку Голодного Джо разом з Данбаром, Кристі і Жлобсом, а коли всі вони як слід хильнули, Аарфі навідріз відмовився виручати Кристієву кралю, мордовану в шикарному готельному номері кількома підтоптаними армійськими великими цабе за те, що вона, на їхню думку, неправильно вимовляла слово «uncle».[42]

— Чого б це я мав устрявати заради неї в халепу? — гордовито мовив Аарфі.— Тільки цього не переказуйте Кристі. Скажіть, що в меде сьогодні важливе побачення з впливовим членом земляцтва.

Підтоптані армійські великі цабе не хотіли відпустити Кристієву кралю на волю, поки вона не скаже, як слід, слово «uncle».

— Скажи «uncle», — загадували вони їй.

— Анкл, — говорила вона.

— Ні, ні! Ти саме скажи «uncle»!

— Анкл, — говорила вона.

— Джентльмени, вона й досі нічого не второпала!

— Невже ти й досі нічого не второпала, га? Якщо не хочеш казати «uncle», то й не кажи «uncle» ніхто тебе не примушує. Ти второпала? Не кажи «uncle», коли я тобі велю казати «uncle», ясно?.. Ну, скажи тепер «uncle».

— Анкл, — сказала вона.

— Ні, не кажи «uncle»! Скажи «uncle»!

Вона не сказала «uncle».

— Браво!

— Чудово!

— Це вже щось! А тепер скажи «uncle»!

— Анкл.

— Оце вже погано.

— Ні, так діла не буде. Вона просто нас не поважає. Що за радість домагатися, щоб вона казала «uncle», коли їй байдуже, примушуємо ми її казати «uncle» чи ні!

— Так, так, їй справді до нас байдуже. Ану, скажи «foot».[43]

— Фут.

— От бачите! Їй зовсім начхати, що ми з нею робимо. Їй зовсім начхати на всіх нас. Ми для неї порожнє місце, так?

— Анкл, — сказала вона.

Кристієвій кралі справді було начхати на них, і це їх страшенно дратувало. Варто їй було позіхнути, і вони починали її люто термосити. Дівчині все так остогидло, що вона навіть не злякалася їхньої погрози викинути її у вікно. Для неї вони були геть пропащі морально люди, хай і великі цабе. Їй усе тут давно набридло, ніщо не цікавило, і єдине, чого б вона хотіла, так це трохи поспати. Ось уже двадцять дві години, як вона не склепляла очей, і їй було прикро, що ці великі пани не відпустили її разом з двома подружками, з якими вона потрапила на цю оргію. Їй було дивно, навіщо їм, щоб і вона сміялася, коли вони сміються, щоб вона вдавала, ніби їй приємно віддаватись їм. Все те для неї було дуже незрозумілим і зовсім нецікавим. Дівчина не могла до ладу уявити собі, чого вони від неї хочуть. Тільки-но вона обм’якала і, заплющивши очі, западала в дрімоту, як вони давали їй штурхана й веліли ще раз сказати «uncle». Вона не розуміла, що означає це слово, але знову й знову промовляла його, та це їх чомусь не вдовольняло. Вона сиділа на дивані в розкішнім номері-люкс шикарного готелю, здерев’яніла від утоми, апатична, заціпеніла, з напіврозтуленим ротом, не розуміючи навіть, чому вся її одежина жужмом валяється в кутку, і сонно міркувала, чи довго ще ці голі дядьки силуватимуть її говорити «анкл». І в цей час до готелю прибула екзотична рятувальна експедиція, на чолі з Кристі та під проводом колишньої Весслової подружки, яка весь час нестримно реготала від п’яних вихваток Данбара та Йоссар’яна.

Вдячно вщипнувши Весслову дівку нижче спини, Данбар передав її Йоссар’янові, який, згрібши обіруч за сідниці, притиснув її до одвірка і став хтиво тертись об неї, аж тут Кристі схопив його за руку і, відірвавши від дівулі, втяг до блакитної вітальні, звідки Данбар уже заходився викидати через вікно на подвір’я все, що трапляло йому під руку, а Жлобс, мов тим кувадлом, трощив меблі чавунною попільницею з ніжками.

Раптом із внутрішніх покоїв вигулькнув кумедний голий чолов’яга з рожевим післяапендицитним шрамом і не своїм голосом заволав:

— Що тут діється?

— Тсс, у тебе ноги смердять, — відказав Данбар.

Чолов’яга затулився обома руками, мов фіговим листком, і зник. Данбар, Жлобс та Голодний Джо, виючи від захвату, дружно викидали крізь вікно все, що могло в нього пролізти. Звільнивши таким чином підлогу від валіз та саквояжів, а диван — від офіцерських підштанків, вони вже почали спустошувати велику кедрову шафу, коли двері внутрішніх покоїв відчинилися й до вітальні начальницькою ходою причвалало босоніж іще одне велике цабе; вище плечей воно виглядало надзвичайно імпозантно.

— Гей, ви! Негайно припиніть, це — наказ! — по-командирськи гарикнуло велике цабе. — Ви що тут робите?

— У тебе ноги смердять, — поінформував його Данбар. Це цабе теж затулилося руками і тут же зникло. Кристі кинувся був слідом за ним, та