Афанасій Фрезер - 100 чарівних казок світу

лютий барс його наздоганяє, вдарився об землю, перетворився на білого кречета і злетів понад крутим берегом річки. Будунтай вдарився на нього сизим беркутом; Кузя кинувся об берег, перетворився на пічкура і зіскочив у воду. Будунтай грянувся об воду, розпластавши високий вал надвоє, і щукою зубастою насів на хвіст пічкура. Кузя випірнув стрілою з води, зробив, зібравшись на останній силі, стрибок у сажень, перетворився на золоте колечко і підкотився під ноги княжни Милоли-ки, дочки власника тієї землі (дівчина гуляла в той час на моріжку). Княжна Милолика підхопила колечко, надягла його на пальчик і з радісним здивуванням озиралася навкруги. Будунтай випірнув гусем із води, виплив на берег, перетворився на купця, підійшов до княжни і почав просити віддати йому втрачене ним колечко. Княжна злякалася густої чорної бороди і злодійських каріх очей та сурьмлених брів і чалми, закричала і притисла колечко до грудей своїх. Служниці й подружки набігли, оточили молоду княжну свою, кинулися всі на бороданя і почали його лоскотати без жалю, до того, що непроханий гість реготав, і кашляв, і чихав, і ногами і руками лягався, і снопом вівсяним по моріжку катався, та таке з ним лихо скоїлося, що забув було всю науку свою; на превелику силу опамятавшись, перетворився він миттю на їжака, від якого дівчата, поколовши пальчики свої мало не до крові, з криком відскочили. Пастух, що прибіг на крик і галас, змахнув довгим посохом своїм і вдарив їжака, і їжак розсипався горіхами; застрибали горішки по землі, та знову ж таки з криком відскочили, покидавши все, що захопили в ручки свої: горішки не тим відгукнулися, це були розжарені ядерця, і дівчата наші пообпікали собі пальчики.

Княжна показала царственним батькам своїм ненаглядне колечко та попросила дозволу любити його й не знімати з пальчика свого ні вдень, ні вночі. Щойно лишилася вона сама, то й почала грати з колечком: надягла його на тонку вишиту хустинку свою і перепускала по хустинці від кінця до кінця. Раптом колечко якось упало, покотилося, розсипалося – і козак, молодецька душа, Кузя безталанний, стояв перед княжною. Був він цього разу в оксамиті й у тонкому синьому сукні. Ніхто в палатах царських не чув розмов його; проте княжна вийшла до столу і сумна і радісна, і знову ж таки із заповітним колечком на руці. Вона сказала тільки батькові, що сьогодні, мабуть, зявиться той страшний купець і проситиме віддати колечко, і благала батька не відбирати в неї цього скарбу.

Коли ж і справді ввечері прийшов купець, то цар покликав дочку свою і наказував віддати купцеві кільце.

Княжна відповіла, що не сміє не слухатися милого батька свого, але й не може передати чоловікові колечко з рук у руки, а тому й кинула його на підлогу, мовляв, нехай не гнівається і сам підніме. Та кільце розсипалося дрібними перлами; купець перетворився на чорного півня і почав підбирати перлиночки; а підібравши всі, злетів він на вікно, захлопав крильми і закричав півнем: «Кузю, де ти?» – та за словом і ви-порхнув у вікно.

Але княжна, яку наш Кузя, мабуть, наперед уже навчив, кинувши колечко, зронила в той самий час, ніби ненароком, хустинку свою та ним і прикрила одну найбільшу перлинку. Вона ж раптом викотилася з-під хустинки, відповіла на питання півня, теж ніби півнем: «А я тута!» – і кинулася соколом із вікна; тільки шикнув сокіл крилами по повітрю – грянув у чорного півня, поламав усе піря; упав каменем півень замертво в крутоберегий потік, і понесло його хвилею вниз по річці, по зеленій воді. Почорніла й побагровіла вода від пінистої крові; а підрізане ліве крило скинуло і підняло вітром, воно й попливло туди ж, вниз по річці, поки не завертіло півня зустрічною течією…

Сокіл злетів над теремом царським, впорхнув у широке вікно, сів на руку княжни своєї та поглядав на неї ясними, розумними очима. У цей самий час чорний півень востаннє вдихнув, а ясний сокіл спорхнув на підлогу й постав у тому ж вигляді, як колечко нещодавно перед княжною: перетворився на молодця молодецького.

Зі смертю Будунтая Кузя залишився, правда, без уміння перетворюватися і приймати інший образ, але не журився дуже за тим; живучи в довольстві і в багатстві з дружиною своєю, колишньою княжною Ми-лоликою, невдовзі посів він престол царський, жив та княжив, солоно їв, та кисло пив, старих своїх, гуслярів, годував…

Казка про Шемякін суд

Карлу Христофоровичу Кнорре

Шемяка народився не воєводою, а мужиком. Край його був бідний, народу розумного мало, письменного небагато, а Шемяка у дьячка у святці дивитися навчився, знав свято, по прикметах, відрізняти від буднів, ходив у тонкому кафтані – от його й посадовили в старости. Шемяка мужик сумирний: коли спить, так без палиці проходь сміливо; і чесний, заговорить, так немов твої краснобаї, душа на долоні й серце на язику; а що скаже, то і свято, де рука, там і голова… Шемяка наш простий, та добрий і Бога боявся; так мужики і сподівалися діждати від нього добра, та й по всьому…

Приходить до старости Шемяки баба просити на хлопця, що горщики побив. Хлопцю нудно було; спіймав він коняку, а оскільки він був не з найспритніших, так не вмів і сісти, поки кума його не підсадила. Конячка почала його бити, понесла, а на лихо тут у сусідки горщики сушаться – понесла, та повз горщики; він як пішов їх лобом ляскати, всі порахував, скільки їх було!

Суддя Шемяка подумав та й вирішив: щоб кума сплатила збитки та горщики сусідки, за те, що хлопця криво на коняку посадила…

Тепер підійшла друга баба з проханням. До неї в город і на двір почав ходити сусідський півень; і такий він забіяка, що б'є без жалю її півня і відганяє від курей, а сусідка зберегти його не хоче. Тоді суддя Шемяка наказав спіймати їй свого півня і принести та звелів писарчуку своєму очинити йому ніс набагато тонше і гостріше, подібно до пера, щоб він міг зручніше побивати півня сусіднього. Але він скоро, і не дочекавшись перемоги своєї, зачах і помер голодною смертю. Що ж робити; на гріх майстра нема; кінь о чотирьох ногах, та спотикається, а в нашого півня, покійника, тільки дві й були!

Тепер іще прийшла баба просити за мужика. їхали вони разом, баба з мужиком, на ринок; мужик почав міркувати: продам я курку, продам яйця та