Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

– Тесс? Ліре? Елевонда? – повернулася до дівчини, яка сіла поруч, – чи може Еліс, – вирішила згадати усі варіанти, щоб точно не помилитися, хоча підсвідомо достеменно знала відповідь. 

– Ліре, ти ж здогадалася, чи не так? – фиркнула вона. 

Я кивнула. 

– О, тебе Тесс і цього разу експлуатує як трансляторку подій? – іронічно всміхнулася Аделі, підтримуючи розмову. 

– Ха ха. Чого ж не зробиш заради моєї дорогоцінної носійки? – розсміялася Ліре, впадаючи в транс. 

Ми продовжили мовчки їсти інколи тихо коментуючи ту чи іншу страву і чекали, коли усе продовжиться. Через деякий час королева оголосила танець Світла. 

– О, Тарше, – відмерла Ліре. 

– Тарше? – перепитали ми. 

– Ага, – кивнула вона, – це народний Танець Мадагаскару. Це країна з реальності Аві, яка є другою за величиною, – пояснила на наші здивовані погляди, а потім продовжила стишено, – і водночас це був танець присвячений Амоліде. 

– Це якась ваша богиня? Тобто, вища чарівниця, – одразу ж виправилася. 

– Ніхто не знає, ким вона була насправді, але ця жінка була близькою з Мегес, – тихо як велику таємницю розповіла Ліре. (У сенсі близькі подруги)

– Тоді ця Амоліде, точно не могла бути звичайною. 

– Я лише бачила її як найвідомішу шаманку, але це була інша реальність. Це було п'яте життя, – зовсім тихо, наче не мала права говорити, пояснила. 

Ми вирішили не розпитувати, а поспостерігати за танцем. Королева, яка зараз переодягнулася у незвичайну сукню чимось схожу на ту у якій були ми тільки з довгими розвіваючими рукавами і подолом. 

Вона стала в центрі, а навколо неї колом почали ставати інші мешканці країни Квітів. У них були менш вишукані сукні. А після них було ще одне коло. 

Перші акорди. Перші кроки. І усе закрутилося. Перед очима мерехтіли сукні і руки. 

– Усе так як і тоді, – гірко всміхнулася Ліре, – навіть слова пісні точнісінько ті самі. 

Вона виглядала так втомлено і засмучено, що я не стрималася і сунула їй у руки якийсь десерт. 

– Немає нічого кращого, ніж солодощі, коли у тебе стрес, – я оглянула стіл і притягнула чарами бокал з якимось вином, – не сумуй, Ліре, думаю усе вже давно минуло. 

– Твоя правда, ось чому я хочу, щоб моя дорога носійка не дізналася про жодне зі своїх минулих життів. Це лише змусить її відчувати смуток. Тому на Аві це взагалі заборонили, – відповіла вона з дивним блиском в очах. 

– Я б не сказала, що знати про свої минулі життя це так вже погано, – не погодилася Аделі, важко зітхнувши. 

– Але хіба б тобі не жилося краще без знань про Аделарду? – з нерозумінням подивилися на неї. 

– Але це частина мого минулого, яке я повинна знати, щоб творити моє майбутнє. 

– Хоч як цитату записуй, де там цікаво Енгайда зі своїм цитатником, – закинула шпильку я. 

– Я вже й забула про нього, – знизала плечем подруга. 

– А ти Анджелі? – запитала Ліре. 

– Я хочу бути єдиною і неповторною, – гордо зазначила, продовжуючи спостерігати за танцем, який мені нагадував молитву сонцю, чи щось таке. 

– І все ж… – протягнула вона зацікавлено, – тоді як би ти хотіла, щоб твоє життя закінчилося? 

Я здивовано зміряла її поглядом. Чому у свої 14 років я повинна задумуватися про смерть, у мене ще ж все життя попереду і я хочу прожити його так, наче кожний день – останній. Наповну, тобто. Адже, чи буде те наступне життя? 

– На все воля Господня, – розпливчасто мовила я, цими словами завершивши цю дивну розмову. 

В кінці королева різко впала донизу і я злякано шарпнулася, щоб бігти і врятувати Розу і полегшено видихнула коли це зробили і інші, а отже, це просто таке закінчення. 

Потім вона плавно піднялася в повітря і сказала незрозумілі для мене слова. 

– Амоліде астарт ен лортен. 

– Амоліде фрайте сан альт, – голосно повторили присутні і нам не залишалося нічого іншого, як зробити так само. 

– Зірка Амоліде не згасла. Її шлях вів до сонця, – задумливо переклала Ліре.