Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

Розділ 38. 1 Танець Світла. І знову зустріч з Ліре.

За цей час на вулиці все трохи підсохло і можна було б розпочинати святкування, але спочатку королева зібрала усіх в замку і добровільно - примусиво змусила нас говорити промову. 

От начебто ми цього хотіли, але що ж поробиш таке воно життя. Хоча спочатку вона все ж нас пожаліла. 

Королева велично піднялася на підвищення і заговорила. 

– Цей день настав, – почала вона з неочікуваних слів, – День, коли вперше за довгий час ми можемо видихнути з полегшенням і насолодитися спокоєм. Нам не потрібно думати про те, що в будь - який момент може з'явитися Посуха і нам прийдеться використати здібності для того, щоб захищати нашу країну, – на очах королеви виступили сльози, які вона швидким рухом витерла. 

Мабуть, уперше в своєму житті я чула настільки щиру промову. 

– Але цього б не сталося без тих, хто навіть не належачи нашій країні, зробили для нас так багато. Для усіх нас! Сьогодні я хочу нагородити кожного, хто допоміг нам перемогти і першими стануть обрані Анджеліка Ланден і Аделі Фрейлез. Зустрічайте їх оплесками! – голосно сказала вона, мабуть, спеціально не називаючи Аделі повним іменем, щоб ніхто не здогадався чиїм переродженням вона може бути. 

Подруга вдячно подивилася на королеву і ми піднялися на імпровізовану сцену. 

– Ви нагороджуєтеся грошовою винагородою, яка відповідає вашим дев'яти тисячам гривень і титулом Дам з можливістю вільно проходити в Країну Квітів. 

“Наша перша зарплата” – радісно подумали ми. 

А потім до мене дійшло ще дещо. Ми можемо приходити в Країну Квітів, коли заманеться, а не тоді, коли потрібно. Що ж це порадувало нас ще більше ніж гроші. 

Анджеліка. Як нормальні люди заробляють гроші…Тут мало бути багато варіантів з різними професіями. 

Аделі. Тим часом як заробляємо гроші ми…

Елевонда. Мабуть, якби мені запропонували стати потраплянкою за гроші, я б погодилась. Знаєте, тепер мені шкода усіх тих персонажок, які стають потраплянками за безплатно( у мене і в самої такі є, але їх мало) 

“Чи не занадто щедра винагорода” 

“Вони ж не єдині, хто допомагали” 

“Точно, невже їм така винагорода лиш за те що вони обрані” 

Почули ми шепоти людей і я обурено стиснула долоні. Як вони можуть пліткувати про те, що ми нічого не зробили. Цікаво це вони через винагороду чи через титул так на нас вишкірилися.  

– Ви повинні сказати декілька слів, – телепатично передала королева. 

Ну що ж дорогенькі, самі напросилися. 

– Вітаємо усіх громадян Країни Квітів, – почали ми, а я на мить задумалася і що ж такого сказати, щоб це звучало і так, щоб їх і не образити і одночасно з тим відповісти на їхні нападки. 

– Сьогодні ми з моєю подругою хочемо подякувати усім, без кого ми в житті не змогли б перемогти і привести країну Квітів до перемоги, – виручила мене як завжди Аделі. 

– І хоч нам дали такий вагомий статус це не означає, що ми будемо приходити без дозволу. 

Нам щиро зааплодували. Отже, я вгадала їх розсердив наш титул, все ж їхня країна завжди ненавиділа чужаків. Думаю, я змогла заспокоїти їх своєї відповіддю. 

– І коли Країна Квітів буде потребувати допомоги ми не забудемо про неї, – сказали ми одночасно. 

Наша відповідь усіх задовільнила і атмосфера в приміщенні значно покращилася. Королева пришпилила брошки з гербом країни Квітів. Ми з полегшенням спустилися зі сцени, а Роза продовжила. 

– Беладона. Кожний скаже що це найнебезпечніший дар, але сьогодні попри свою ситуацію, вона допомогла нам і через це я повертаю їй громадянство Країни Квітів. 

Мама завмерла біля сцени, не кліпаючи дивлячись на королеву, вона прикусила губу і ледве стримувала…ні, на цей раз не сльози, а обурення. Але зберігаючи свою колишню аристократичну гідність, мама натягнула найщасливішу усмішку і пройшла на сцену. 

– Це велика честь для мене знову мати змогу відноситися до моєї рідної країни. 

Але на цьому моменті я про дещо подумала. Якщо наші батьки мали завдання у цій країні раніше, то хіба мама не мала б отримати своє громадянство ще тоді. Чому саме зараз? Посуха ж нещодавно повернулася. Чи це я чогось не розумію? Дивно це все. 

Королева продовжує нагороджувати усіх, хто зробив внесок у перемогу, а ми з нудьгуючим виглядом чекаємо. Нарешті вона закінчує і оголошує про початок бенкету, який продовжиться на вулиці. 

Елевонда. І 20000 знаків розділу не пройшло. 

Коли ми вийшли на вулицю я ледве стримала крик захоплення. Довгі білі столи заставлені великою кількістю їжі. Мабуть, створили магією, ну бо ж не могли вони встигнути так багато наготувати за такий короткий час. Хоча може й могли? Над столами були підвішені квіткові гірлянди, які світилися приємними і теплими вогниками. 

На траві все ще були невеличкі краплини від дощу, але це не заважало, а лише додавало краси цьому місцю. Ми з Аделі швидко знайшли, де маємо сидіти і дуже зраділи, що вже можна почати їсти. 

Усі страви виявилися у формі якихось квітів і це було так гарно, що я не могла стриматися, щоб не витягнути телефон і непомітно сфоткати на память. Такий витвір мистецтва було навіть страшно торкатися, не те щоб їсти. 

І все ж я була надто голодною, щоб справді зважати на це. Спочатку спробувала страву у формі бегонії. Це виявився чимось незвичним на смак і я не могла зрозуміти, що взагалі туди входить. Щось кисло солодке. 

Аделі взяла приклад з мене і спробувала щось фіалкового кольору. Вона скривилася і ледве проковтнула. 

– Невже воно з баклажанами. Не можу повірити, – вигукнула. 

Я не знала чи пошкодувати бідолашну чи розсміятися. Подруга терпіти не могла це овоч, у будь якому його вигляді. 

– На тебе б подивилася, дорогенька моя, якби хтось тобі горох підсунув, – стукнула вона мене в плече. 

Ні, я все ж не стрималася і весело розсміялася. 

– Подобається? – почули ми знайомий голос. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍