Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

– Тату! – здивовано вигукнула я, – ти тут через мою церемонію? – запитала зацікавлено. 

– Так, сім'я обов'язково має бути присутня, – кивнув він ,поправляючи окуляри, наче він почувався ніяково і не знав, що йому робити. 

Мабуть він відчував незручність знову перебуваючи у цьому місці. 

– Сайме, за мене можеш не хвилюватися, – посміхнулася мама, розуміючи у чому полягає причина, – у нас сьогодні чудовий день, ми ж відвідаємо церемонію нашої донечки. 

– Але ж це місце… – почав було батько, але мама швидко його перебила. 

– Не хочу нічого чути, – заперечно похитала головою вона, скоріш за все, просто заборонивши собі думати про все, що стосується Країни Квітів і сподіваючись насолодитись святкуваннями. 

Нарешті ми вирушили у церемоніальну залу, яку я у спогадах переплутала з тронною. Хоча тепер я  чітко розуміла, що вона абсолютно відрізняється. Набагато більш світла і розкішна чимось нагадує залу з якогось собору. 

Я з моїм супроводом невпевнено підійшла до королеви і тут відчула, що на мене точно чекає підстава. Передчуття нашіптувало, що зараз щось буде. І справді. Чому моя церемонія інакша, а не така якою я її бачила у видінні. Наче якась насмішка долі. 

 – Сьогодні буде проведена церемонія прийняття квіткового імені для Анджеліки Ланден доньки Беладони зараз більш відомої як Леанора Арде - Ланден.

Так, наче окрім нас тут ще хтось є. І все ж я почула оплески здивовано оглядаючись, але нікого не побачила. Потрібно була краще запитати про церемонію, хоч і запитання були важливими. 

Тепер мені лише залишалося з подивом дивитися за тим, що відбувається. 

– Підійди, – наказала вона і я слухняно схилилася перед нею. 

Вона поклала руку мені на волосся і я почула як вона шепоче. 

– Вища чарівнице, богине Флоріс, направ мене на шлях істинний і вкажи справжнє імя для Анджеліки. 

Це змусило мене здивуватися. Чомусь я вирішила, що в Країні Квітів за замовчуванням християнство як в Енстрагральті і на Аві. Хоча може тут дві офіційні віри? А то якось було дивно приписувати мою маму до давньовірих. Все ж термін язичництво мені не подобався. 

– Бегонія, – голосно сказала королева, – відволікаючи мене від непотрібних роздумів. 

– Ім'я підтверджується, – додала Аделі, мабуть. про це їй сказала справжня Аделарда. 

Знову почулися оплески невидимих мені людей і я полегшено видихнувши встала, не знаючи, що повинна робити далі. 

– Вітаю тебе, Бегоніє! Хай благословить тебе Флоріс! – з усмішкою промовила королева. 

– Хай шлях ваш завжди буде сповнений квітів! – відповіла я, звідкись сама знаючи, що повинна сказати. 

Елевонда. І так завжди. Це як коли не хочеш думати над якимось поясненням і використовуєш стандартне – вони самі все звідкись знали. А звідки, то вже інша історія.

Ні, я й так була впевнена у своєму квітковому імені, але все ж отримавши підтвердження про це мені стало спокійніше.