Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

Розділ 38.2. Неочікувані гості.

А тоді як грім серед ясного неба пролунали імена людей, яких ми ну зовсім не очікували побачити, а бідна Ліре ледь не вдавилася шматком торта, який їла. 

– Хаседо Еле́вонда Аві і Вайкедо Ґалесто Аві. 

Анджеліка. А хіба не Елево́нда? І звідки пішла ця дивна традиція в приставці країни, а не прізвища?

Елевонда. Це щоб відразу було зрозуміло з якої країни чарівники. А представлення таке, щоб виділити. 

Анджеліка. О, тоді б я теж хотіла, щоб мене представляли як Анджеліку з наголосом на другий склад. 

Аделі. Ну як вже пішла така тема тоді Аде. Серйозно А де ларда? 

Елевонда. Це було моє улюблене ім'я. Ніколи не думала, що воно так звучить. 

Цікаво чому вони сюди прийшли? І все ж якщо вони тут це означає, що скоро мають з'явитися і інші наші майбутні знайомі. 

Одне за іншим проголошували імена тих, на кого я й чекала. Арфа, Омега, Хаеса і Вейкара. 

– Ох, ми трохи запізнилися, – промовила Вей своїм тонким голосом, займаючи місце навпроти. 

– Не хвилюйся, – схилилася до неї Арфа, – наша Еллі( тобто Елевонда) пішла домовлятися з королевою Розою.

– Вітаю вас, Анджелі і Аделі, рада знову зустрітися, – усміхнулася Хаеса, – ви чудово впоралися. 

Ми вдячно усміхнулися. Справді було рада, що хтось це сказав. 

– Але мене одну хвилює, що тут робить Ліре? – запитала Омега, сестра Арфи з неприхованою цікавістю. 

– А що не можна? – відразу ж уїдливо Ліре, – хоча, у мене зустрічне питання, що тут робите – ви? 

– А що не можна? – так само відповіла Вей з сарказмом і холодом. 

Вона мала стихію лід і найчастіше, коли вона розмовляла мене обдавало морозом. 

– Дорогі мої, перестаньте шкіритися одне на одного, очевидно, що Ліре сюди відправила Тесс, а про наше прибуття вона не знала, інакше не зробила б цього.

Елевонда, як завжди чудово виконувала обов'язки лідерки цієї компанії і майстерно вміла зупинити початок будь якого конфлікту. 

Випила ковток соку і на ходу почала їсти. 

– Еллі, сонце моє, ніхто ж у тебе не вкраде, чого ти? – розсміялася Арфі. 

– Звичка, – важко видихнула вона, – все здається, що зараз викличуть і знову прийдеться кудись бігти, – а потім підняла погляд на нас і вигукнула, – Господи, ну яка ж я жахлива подруга, забула привітатися з моїми дорогими Анджелі і Аделі. 

– Ми не образились, – сказали ми і Ела заспокоївшись і вирішивши, що весь світ почекає, сіла більш розслаблено і почала наминати страви. 

– А взагалі, де там твій майбутній чоловік ходить? – пильно подивившись на неї, запитали Вея і Арфа. 

– А ваші де? – зиркнула на них з під лоба і фиркнувши відвернулася від них. 

– А ми хіба збираємося заміж? – переглянулися вони з лукавими посмішками. 

– От і я теж, мені взагалі…

– Байдуже, де я,  – почули ми холодне закінчення репліки. 

Це був ніхто інший як Ґалесто Еливедо і вони в майбутньому й справді одружилися. Тільки зараз він виглядав на десять років молодше, ніж я його бачила у майбутньому. А ще він виглядав як загроза для мого бідного серця. Серйозно, вони тих красенів в магічних світах, штампують, чи що? 

– Однозначно, – кивнула Ела і не обертаючись простягнула йому бутерброд, – мені потрібна твоя дегустація. 

– Непогано, – мовив він, – але могло бути й краще. 

– Ясно, – задумливо посміхнулася вона, – тоді цей їсти не буду. 

– Еллі, – протягнув він всміхаючись, – ти не змінюєшся. 

Я вперше бачила їх разом у своєму теперішньому часі, тому мені було дуже цікаво за ними спостерігати. 

– А ви цей…зустрічаєтеся? – невпевнено запитала я, бо зовсім не розуміла, які у них стосунки. 

Тобто, як шиперка я була заодно з усіма, але як звичайна спостерігачка не бачила у їхніх відносинах нічого крім хіба що дружби. 

– Начебто, – невпевнено протягнула Елевонда і запитально подивилася на Леста, наче й сама до кінця не розуміла, що до нього відчуває і хотіла, щоб він відповів замість неї. 

– Так і є, – протягнув він з посмішкою. 

– А ти прекрасно граєш, Еллі. Ти чудова акторка, – втрутилася у розмову Ліре, сказавши це з насмішкою, а Арфі і зовсім розреготалася, ледь не плачучи від сміху. 

– Ну точно, як я могла забути, що тут знаходиться інша частинка моєї тіні, – холодно протягнула вона. 

– Але ж вона права, – додала Арфа, – ви зустрічаєтеся уже три роки, а ти досі говориш про це так, наче для тебе це нічого не означає, – її тон був на диво серйозним, а не веселим як зазвичай. 

– Ну якщо на те пішло, – вона спробувала натягнути справді щиру, а не вічну легку посмішку, – я почала зустрічатися з Лестом просто тому що він чудово готує, а я терпіти не можу це робити. 

– Так, спочатку вона закохалася в мою їжу, а потім вже в мене, – протягнув він так само посміхаючись. 

Як говориться, у них своя романтика. І все ж я мабуть вперше бачила такі неочевидні і незрозумілі для оточуючих стосунки. Хоча, знаючи її характер я могла зрозуміти Елу, яка терпіти не могла, коли таке виставляли на показ. 

– Ну і що в цьому поганого, – з найневиннішим поглядом і усмішкою задоволеного кота відповіла вона. 

– Та ні, зовсім нічого, –  посміхнувся він поблажливо. 

– Я думаю у тебе з Беном буде щось подібне, – шепнула Аделі. 

– Та ну, не повірю, – відмахнулася від неї я, – може це у тебе з Рентом, – підморгнула я. 

Святкування продовжувалося. Це був затишний і спокійний, я б навіть сказала по домашньому теплий захід. А у приємній компанії він був ще кращим. Інколи починала грати музика, яка чудово підходила під цей вечір. 

Але також було дещо дивне. Ніч так і не настала. Сонце опустилося вниз, але так і не зайшло і це ввело мене у зачудування. Вперше як ми сюди прийшли, я не звернула на це увагу, але зараз мала змогу спостерігати за таким незвичним явищем чи то правильніше назвати аномалію. Чи то може у них так і має бути? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍