Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

 

Обі-Ван і Еніка обмінялися поглядами, розуміючи важливість моменту.

 

— Ми готові, — відповів Обі-Ван, піднімаючись. — Що потрібно зробити?

 

— Зустріч з лідерами повстанців призначена на завтра, — продовжив Гай. — Вони хочуть обговорити деталі операції та нашу роль в ній.

 

Еніка кивнула, її обличчя виражало рішучість.

 

— Ми будемо там, — сказала вона. — І ми зробимо все можливе, щоб допомогти.

 

Наступного дня на базі повстанців зібралися лідери опору, включаючи джедаїв і військових командирів. Вони обговорювали стратегію майбутньої операції, розробляючи план дій, щоб завдати чергового удару по Імперії.

 

— Ми повинні діяти рішуче, але обережно, — сказав генерал Арнет, дивлячись на присутніх. — Імперія стає все більш агресивною, але ми не можемо дозволити їм залякати нас.

 

— Ми маємо сильних союзників і рішучість, — додав Обі-Ван. — І ми не самі в цій боротьбі. Кожен з нас грає важливу роль у цьому опорі.

 

Еніка сиділа поруч з ним, підтримуючи його слова. Вона знала, що попереду їх чекають важкі випробування, але також розуміла, що разом вони зможуть подолати будь-які труднощі. Їхня віра у світло і справедливість була незламною, і вони готові були боротися до кінця заради кращого майбутнього для своїх дітей і всієї галактики.

 

На наступний день Еніка та Обі-Ван вирішили провести день разом, насолоджуючись спокоєм своїх покоїв та відновлюючи свій зв'язок. Їм обом було потрібно відчути підтримку один одного в цей момент розділення з дітьми.

 

Обі-Ван вирішив поділитися з Енікою деякими зі своїх улюблених медитаційних технік, які могли б допомогти їй знайти внутрішній спокій. Вони розстелили м'які подушки на підлозі своєї вітальні та розпочали сесію дихальних вправ.

 

— Закрий очі, — ніжно сказав Обі-Ван. — Уяви, що ти стоїш на вершині гори, де вітер лагідно огортає твоє обличчя. Відчуй цей вітер, як він забирає всі твої тривоги.

Еніка глибоко вдихнула, уявляючи себе на цій горі, та поглиблювала свій дих. З кожним вдихом вона відчувала, як тягар тривоги зменшується, а з кожним видихом — як накопичене напруження залишає її тіло.

Після декількох хвилин медитації Обі-Ван почав ніжно наспівувати старовинну мелодію, яка завжди заспокоювала Еніку. Її серце наповнилося миром, і вона відчула, як вона все глибше занурюється в стан спокою.

 

Коли медитація закінчилася, вони обоє залишилися сидіти в тиші, насолоджуючись відчуттям зв'язку та гармонії, яке вони разом створили.

 

— Як ти себе почуваєш? — запитав Обі-Ван.

 

— Краще, набагато краще, — відповіла Еніка, вдячно посміхаючись. — Дякую за це, Обі-Ван. Я дійсно це потребувала.

 

— Ми завжди маємо піклуватися один про одного. зараз, коли наші діти починають свій шлях, — сказав він, беручи її за руки.

Вони провели решту дня разом, насолоджуючись миром та спокоєм своїх покоїв, зміцнюючи свій зв'язок та готуючись до майбутніх викликів, які чекали на них.

 

Так, попри відсутність дітей поруч, Обі-Ван та Еніка знаходили втіху один в одному, підтримуючи й укріпляючи свою любов та відданість у боротьбі за світлішу главу у житті їхньої родини.

Єдине що  турбувало її це  що вона не коли більше  не може мати дітей .Чім вона поділась зі своєю матір’ю  коли вони відпочивали біля озера .Шмі замітивши настрій дочки поклала руку її на плече

— Еніка, моя люба, що тебе турбує? — запитала Шмі, дивлячись на свою доньку з турботою в очах.

Еніка зітхнула, відчуваючи, як її серце стискається від важкості думок. Вона не могла стримати сліз, які почали наповнювати її очі.

— Мамо, я... я більше не зможу мати дітей, — прошепотіла вона, намагаючись знайти в собі сили вимовити ці слова. — Після всіх тих битв... лікарі сказали, що це неможливо.

Шмі ніжно обійняла Еніку, намагаючись заспокоїти її. Вона знала, наскільки важко це було для її доньки, яка завжди мріяла про велику родину.

 

— Моя дорога, — тихо сказала Шмі, гладячи Еніку по волоссю, — я знаю, що це важко прийняти. Але ти вже маєш чудових дітей, які потребують твоєї любові та підтримки. Люк і Лея — це дар, і вони принесуть тобі багато радості.

Еніка кивнула, витираючи сльози. Вона знала, що її мати права, але серце все одно боліло від втрати мрії.

— Я просто хотіла ще одну дитину, — зізналася вона, — щоб наша родина була ще більшою.І я бачу як  Обі-Ван дивиться на інші сімей джедаїв   .По ньому видно що він хоче ще дітей .

Шмі ніжно поцілувала Еніку в чоло, намагаючись надати їй підтримку.

— Еніка, моя люба, я розумію твої почуття. Але, можливо, доля має інші плани для вас. Іноді життя підносить нам несподівані дари, які ми не завжди можемо передбачити.

Еніка посміхнулася крізь сльози, відчуваючи тепло і підтримку матері. Вона знала, що її мати завжди знаходила мудрість у найтяжчих моментах.

 

— Можливо, ти права, мамо, — сказала вона тихо. — Можливо, нам судилося знайти інший шлях до щастя.

 

Шмі кивнула, ніжно обіймаючи доньку.

 

— Ти сильна, Еніка. І ти маєш поруч людину, яка тебе любить і підтримує, — сказала вона, маючи на увазі Обі-Вана. — Разом ви зможете подолати будь-які труднощі.

 

У цей момент до них приєднався Обі-Ван, який шукав Еніку, щоб поділитися новинами про майбутню місію. Він побачив сльози на її обличчі та відразу підійшов ближче, турбуючись.

 

— Еніка, що трапилося? — запитав він, обіймаючи її.

 

Еніка подивилася на нього з любов'ю і вдячністю.

 

— Все добре, Обі-Ван. Просто розмовляла з мамою про деякі речі, — відповіла вона, намагаючись стримати сльози.

 

Обі-Ван подивився на Шмі, яка кивнула йому, даючи зрозуміти, що все під контролем. Він обійняв Еніку ще міцніше, відчуваючи її тривогу.