Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Ми подумаємо, – ухилився від відповіді Скріраніель, а його наречена нагородила його спопеляючим поглядом. Мабуть гордовита красуня розраховувала на іншу відповідь. Значить, не все у них так гладко, як розповідав Лікраніель.

– Руто, скажи, ти бувала на острові Двох Зорь? – раптово запитала цілителька.

– Ні, ніколи. Але дуже хочу туди потрапити.

Граф і графиня перезирнулися.

– Я готова до відмови короля, – не буду їм поки що говорити, що туди мені не потрібна перепустка.

– Не ручаюся за позитивний результат, але якщо надумаєш потрапити туди, я спробую замовити за тебе слівце, – пообіцяв мілорд Наріаяль.

– Буду вам дуже вдячна, мілорд.

– А що ти там забула? – запитала Ши-Ранса, відрізаючи шматочок від великої медової груші. – Людей там не шанують.

– Дивно, Ши-Рансо, що ти не бачиш її ауру, – заступився за мене Лік. – Її мати чистокровна Сонценосна ельфійка.

– Ммм, то твоя подружка бруднокровка, – підібгала губи Ши-Ранса. – Її мати скоріше за все була напівельфійкою. Занадто багато в ній людської крові.

– Ти расистка? – не зводив з неї очей Лікраніель.

– Авжеж, ні! – дивно, але Ши-Ранса злякалася.

– Тоді, яка тобі різниця скільки в ній ельфійської крові?

– Ши-Рансо, люба, вважаю, нам є про що поговорити, – прийшов на допомогу Скріраніель. – Я після обіду буду в бібліотеці.

Ельфійка тільки кивнула і продовжила їсти грушу в тиші.

Після обіду всім нам закортіло поспати. Я солодко позіхнула, а Герман обійняв мене, підставивши своє плече, щоб я могла зручно покласти на нього голову. Але щастя тривало недовго. До нас підійшов довготелесий світловолосий ельф.

– Мене звати Ка́нріка, – відрекомендувався він і прискіпливо оглянув хлопців.

Я випурхнула з обіймів Германа.

– Попрошу за мною, – наказав він.

Ми потягли ноги за ним. Немов щось відчувши, той озирнувся.

– Дівчата, за вами прийдуть. Ви ж не стихійники?

Ми негативно похитали головами.

– Тоді, вільні.

Ми з Кхиброю не зрушили з місця.

– Ви забираєте мій дорогоцінний час.

Я схрестила руки на грудях і витріщилася на довганя. Те ж саме зробила і тролиця.

– Ви можете так простояти до ранку. Але на тренуваннях вам робити нічого. За мною, – звернувся Канріка до хлопців.

Вони розвернулися і зникли за пишними кущами бузини.

– Ходімо, – я потягла тролицю назад.

У дворі з’явилася пані Армілсім. Я підійшла до неї.

– Пані цілителька!

Вона зупинилася і подивилася на мене.

– Так, Руто?

– Пані Армілсім, я... мені... Мені дуже потрібна ваша допомога.

– Слухаю тебе, – голос цілительки був тихим і спокійним.

І я розповіла про біду з Єрошкою. Як ми з Горпиною його рятували, як моя мати, тобто, мачуха, ледве не вбила його своєю дурістю. Як батя привіз брата в таверну тітки. Та як я напоїла його відваром милорики. Він сказав, що біль минув. Але я хвилююся за його здоров’я.

– Горпина сказала, що Єрошка на все життя залишиться горбатим, але… милорика. Вона ж може допомогти, так? – я напружилася і з надією подивилася в очі ельфійки.

Цілителька задумалася. Тоненька як павутинка зморшка залягла між брів.

– Портал побудувати, в принципі, можливо, – почала вона. – Ми ніколи не експериментували з милорикою щодо таких випадків. Для цього існує інше лікування. Магія, яка може зростити кісткову тканину. Ти впевнена, що з братом все гаразд?

– Не знаю, – зізналася я.

– Мені потрібно порадитися з верховною жрицею. Імовірно, ми придумаємо як допомогти твоєму братові. Це ж треба...

– Що? – не зрозуміла я.

– У стародавньому пророцтві було сказано про появу особливої дитини, хлопчика. Років десяти…

– Пророцтві?

– Так. До наших часів дійшло стародавнє пророцтво, що серед людей з’явиться незвичайна дитина. Хлопчик з золотим волоссям і золотим серцем. Все, чого він торкнеться – буде мати неабиякий сенс. Не думала, що це так швидко станеться. Даю слово, що ми знайдемо спосіб подивитися твого брата і якщо зможемо, то обов’язково допоможемо йому.

Я замислилася – пророцтво? Наш рід або проклятий, або благословенний. Занадто багато пророцтв за такий короткий час.

– А, ось ви де, а я вас у будинку шукаю, – почула я за спиною дівочий голос.

Озирнулася і побачила Тіа. Вона коротко вклонилася цілительці:

– Прошу вибачити, пані Армілсім, я забираю цих двох дівчат із собою.

– Я повідомлю тобі про наше рішення, – запевнила мене цілителька.