Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Мирослава

Я прокинулася першою і заглянувши до вітальні, помітила, що Максим ще спав. Я доволі швидко покинула квартиру і попрямувала додому. Де на мене вже чекала знервована матір. Хоч я і попередила маму, що залишуся ночувати у друга. Та судячи по її вчорашньому голосу на душі у неї було явно не спокійно. Побачивши як я зайшла до квартири. Мама вже поспішила в напрямку до мене.

— Як пройшла ніч у друга? — запитала майже з порогу матір.

Вона так говорить однаково, що я цілу ніч з ним коханням займалася, а не спала в різних кімнатах. І з чого такі наїзди?!

Невже думає, що я дитину десь на стороні нагуляю. Більше я такої помилки не зроблю!

— Нормально посиділи, подивилися фільм і пішли спати в різні кімнати, — відповіла, вішаючи на вішак куртку.

Він не чіплявся до тебе? Зайвого собі не дозволяв? — запитала стривожено мама.

З яких таких пір вона почала так хвилюватися за мене? Раніше їй було байдуже до цього.

— Ні мамо! Все було добре! — обіймаючи матір відповіла я.

Добре сідай хоч поїж! Бо впевнена тебе цей друг не годував, — мовила мама і пройшла до кухні, а за нею слідом і я.

Поснідавши трохи я поспішала до кіоску, щоб відкрити його. І не встигла я відкритися як тут з’явився Максим. Бачу він до смерті мене переслідувати буде.

— Доброго ранку Мирославо! — вигукнув хлопець і на його обличчі розпливлася щира посмішка.

— Доброго ранку Максим! Як спалося? — поцікавилася, з іронією в голосі.

— Добре, а тобі? А то ти так швидко втекла, що я навіть не встиг в тебе розпитати, —  промовив, дивлячись на мене.

Бачу він не думає так просто відступати! Але і я більше не планую кудись з ним ходити. Два рази сходила досить! Тепер тільки кіоск та будинок і нічого більше.

— В мене робота! Тож вибач! — вимовила байдуже, та почала обслуговувати клієнта.

Максим відійшов в сторону і спостерігав за мною збоку. Коли не було людей він підійшов до мене щоб замовити каву та печиво.

— Хочеш я куплю в тебе це все? Не хвилюйся в мене грошей достатньо! А ти сходиш зі мною на ще один дружній вечір, — впевнено висловився Максим.

— Все не потрібно! Я знаю в тебе є гроші! Тож краще витрати їх на благодійність, тоді з цього буде більше користі, — з легкою посмішкою сказала, і відвернула свою увагу до покупця.

— То як щодо дружнього вечора?! — голосно запитав Максим.

— Не піду! І не заважай мені обслуговувати людей! — невдоволено викрикнула я.

— І чому це?! — мовив Максим підійшовши коли не було клієнтів.

Якщо ти думаєш, що я стану твоєю дівчиною і тобі вдасться мене закохати в себе. То ти дуже глибоко помиляєшся! — впевнено відповіла, дивлячись на нього своїм серйозним поглядом.

— І планах близько не було! Ми ж друзі! — спокійно висловився Максим.

— Я однаково з тобою більше нікуди не піду!

— А я й не змушую! 

— Ну то ти вільний! Можеш іти займатися своїми справами. Коли мені буде потрібна твоя допомога я до тебе звернуся, — сердито звучав мій голос від якого по всьому тілу пішли не приємні сироти, які покривали мою шкіру. 

Звісно ж звернуся! Ти будеш останнім в кого я попрошу допомоги. Надіюсь це не зайде так далеко як з В’ячеславом. Хоч я і не кохала його, але ми жили разом і не тільки жили! А ще й були парою! Тепер я такого більше не допущу!

Максим

Треба, щось придумати, щоб Мирослава пішла зі мною на ще одне побачення. Може присвятити їй пісню? Ні! А може попросити людей купляти щось в неї у кіоску? Тільки це потрібно робити таємно щоб про це не знала Мирося.

Я йшов прогулюючись по парку. Кіоск був розташований недалеко звідси. Тому я вирішив шукати покупців саме там. 

— Доброго дня! Я вам не заважаю? В мене є до вас одна пропозиція! — звернувся я до пари, яка сиділа на лавці.

— Доброго дня! Яка ще пропозиція? — мовив зацікавлено хлопець.

— Моя дівчина працює в кіоску «Смакуй» і я прошу зараз людей, щоб вони щось купували в її кіоску. Хочу таким чином щоб у неї все розкупили і вона по швидше звільнилася сьогодні.

Дівчина щось шепнула на вухо своєму хлопцеві і відповіла.

— Добре ми якраз збиралися йти купувати туди солодощі, — спокійно відповіла дівчина взявши свого хлопця під руку.

— Дякую вам! — посміхаючись мовив я.

Я спостерігав за парою, а потім підійшов до жіночки, яка сиділа на лавці та читала книгу.

— Доброго дня! Мені потрібна ваша допомога! — звернувся, до жінки.

— Яка ще допомога? Ви вмираєте? Чи може у вас серцевий напад? Ідіть куди йшли і не заважайте мені читати! — обурилася жінка і носом вткнулася в книгу.

— З таким ставленням до людей ви назавжди залишитеся самотньою і нікому не потрібною, — мовив наостанок, і вже збирався йти.

— Якщо ви молодий чоловіче не помітили! То перш за все ви повинні висловлювати повагу до старших себе людей! Я вам в матері годжуся! — невдоволено фиркнула жінка подивившись косим поглядом на мене крізь свої окуляри.