Альма Лібрем - Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем

3 (4)

Здається, моя тверда відповідь шокувала всіх. Насті майже неможливо відмовити; про це знав кожен в нашому класі. Коли вона чогось хотіла, то перла, мов той танк, і скільки не старайся, шансів зупинити – нуль. Ми з нею чи то дружили, чи то знаходились в стані ворожого нейтралітету – періодами. Проте я не могла позбутись відчуття, що Настя не вважала мене суттєвою перешкодою.

Ми… Так би мовити, ділили сфери впливу. Я не надто цікавилась короткими спідницями, танцями, хлопцями.

До сьогоднішнього моменту гризтись ми могли хіба що з питань вбрання, в якому танцюватимемо останній вальс. А тепер...

Сталось те, що сталось.

– Тобто – як це, ти зі Святом? – вражено перепитала Настя.

– Це мій хлопець.

– Але ж ти йому не пасуєш! Я танцюю краще!

– Не розумію, яке це має значення, – вліз Свят у нашу сварку. – Я беру участь у танці тільки тому, що мене про це попросила моя дівчина. Партнерство з ким-небудь іншим мене зовсім не цікавить. Тож або з Любавою, або ні з ким.

– З Любавою, в центрі, і припинили суперечку, – перервала нас Стелла Давидівна. – Все, займаємо нові позиції і танцюємо. Вперед!

Настя була настільки шокована, що навіть не змогла сперечатись більше. Тільки дивилась на мене повними ненависті очима, доки ми знов починали вчити свої позиції в танці, розбивались на групи та повторювали раз за разом ті ж самі па.

Я не надто зраділа тому, що знаходитимусь в центрі уваги, але віддавати Свята все одно не збиралась. І, відчуваючи, як впевнено він мене вів у танці, вирішила, що, напевне, вчинила правильно. Не можна завжди поступатись, коли того вимагає якась…

Якась коза.

Зрештою, репетиція закінчилась. Всі розбрелись; я й сама поспішила геть зі шкільного подвір’я, побігла так, що Свят ледь мене нагнав.

– Любаво! – гукнув він, і я озирнулась до нього. – То що, побачення в силі?

Я втомилась, але рішучості стало тільки більше.

– Так, звісно!

– Тоді, – Свят поцілував мене в куточок губ, ніби натякаючи на продовження, – до вечора? Зустрічаємось на нашому вчорашньому місці?

– До вечора, – видихнула я, зачаровано дивлячись на нього. – Я прийду.

– О сьомій.

– Обов’язково.

Здається, це може перерости у проблему. Та зараз мені було все одно. Свят побіг в протилежну сторону, кудись поспішаючи у своїх справах, а я повільно побрела в бік дому. Запізно зрозуміла, що крокую дорогою, яка веде повз Настин будинок; вона ж уже нагнала мене і кинула роздратовано:

– І тобі не соромно? Втягнула фотографа в танець, а його, між іншим, Алла привела. Це мав бути її хлопець!

– Не чула, щоб вона його своїм представляла, – знизала плечима я. – А взагалі, яка різниця, Настю? З ким хочу, з тим і танцюю.

– Ти в мене центральне місце забрала!

– Стелла Давидівна сама прийняла таке рішення. Мені воно й дарма не треба. Я б відмовилась, якби ти не пропонувала зі Святом танцювати, ясно?

Однокласниця почервоніла, але явно не від того, що знітилась – радше розізлилась.

– Ще й я винна!

– Ні, в усьому винна я, правда? Дуже зручно, тобі так не здається?

– Не розумію, що на тебе найшло, – фиркнула Настя. – Все життя була непримітна, сіра миша. Олімпіади, вступ! Тебе ж хлопці навіть не цікавили! А тепер вирішила дуже дорослою побути, на себе перетягнути ковдру? Щоб не тільки в навчанні, а й тут твоя зірка засяяла? Не дає спокою, що хтось може бути кращим за тебе?

Я заморгала, шокована її словами.

– Що ти несеш?

– Правду! – гаркнула Настя. – Правду! Тобі ж всюди треба бути кращою! Любава у нас зірка школи! Всі нагороди, всі медальки Любаві…

– А ти не думала, що я гарно навчаюсь просто тому, що в мене це виходить і мені це подобається? – видихнула я.

– Не неси дурні! Подобається їй… Нікому не подобається навчатись! Просто тобі всюди треба бути першою, всюди на вершині! А я навіть в танці не можу бути першою… чекай! Чекай, ти куди пішла? Ми ще не скінчили!

Та я більше не бажала слухати цю дурню. Увесь той бруд, що Настя вилила мені на голову, не мав жодного сенсу.

– Чекай! – гаркнула вона. – Ти не маєш права! Ти мусиш мене вислухати, ти, зірка місцевого масштабу! Чекай!..

Я лише прискорила крок.

Добре, що скоро все скінчиться, і я більше ніколи не побачу цю людину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍