Інна Земець - Мій любий попутник, Інна Земець

Глава 6

 

– Ти чого така причмелена? – допитлива Яна шукала відповідь у моїх очах. – Облиш свій рекурсивний ад з рефлексій та страхів. Дивлячись в майбутнє – радіти треба! Ну, позитивний настрій, посил у космос, все таке, – жестикулювала подруга, підкріплюючи свої слова широкими вимахами рук. – Пішли, з твоїм новим босом познайомлю.

Ніщо так хандру не лікує, як занурення в роботу з головою. Для мене це було буквально, бо, як і домовлялись, спочатку до Яни в аквапарк влаштувалась. В дитячу зону. Як влилася в нові реалії? Блискавично! Вдень від дитячого вереску власних думок не чула, ввечері і сил на них не мала. Місяць протрималась, намагаючись виправдати довіру подруги та її колишнього, та на другу половину літа, подумки дякуючи батькам та з ніжністю і любов’ю обіймаючи свої диплом і резюме, влаштувалась хостес в ресторан нового великого готельно-розважального комплексу. Ще не офіс, та вже  і не «Петрик П’яточкин». Але довго тішитись не судилося. Невдовзі Яна потягнула мене до іншого місця. За кілька тижнів знову переїхали. На четвертому переїзді я зрозуміла – валізи можна і не розпаковувати. Та окрім тої мудрості, до осені ще й іншого корисного досвіду набула.  З подивом констатувала, що не криворука, а нічого собі яка вправна та хвацька дівка – і в фермерські клопоти гармонійно вписатись можу, і готель, і салон краси, і ресторація, і аквапарк (цур!) мені до снаги.

– А чого дивуєшся? У тебе і кепало толкове, і руки вище талії виросли. Я давно казала, в тому мавзолеї з бетону та понтів тобі не місце, - сердилась подруга. – Вір у себе, віднайди в собі впевненість!

Локомотив на ім’я Яна стрімко летів вперед, прямуючи до зимових курортів. В компанії пробивної веселої подруги, між роботою і гулянками бракувало часу спинитись і озирнутись -  таке життя все ще здавалось прийнятним. Та і найсолодші втілені мрії можуть осісти гірким осадом. Ближче до кінця жовтня сама собі тихо наодинці змогла зізнатись - словосполучення «нове життя» вже викликає стійкий нервовий тік. Новим наїлася, трохи спокійного хочу. Не моя вся та омріяна легкість буття. Чим далі, тим частіше виникали думки, чи не годі з мене веселощів та мандрів. Якось навіть упіймала думку, що вдягати щодня костюм і відвідувати офіс, то не такі вже й тортури. Та оптимально – фріланс. Освіта, навички і комфортні умови складались в чітку конструкцію, яку взяла собі за основну модель на майбутнє. Я з усіх боків роздивилась свої здогадки і вже не тонула в сумнівах, але все ще не наважувалась зізнатись в тому Яні, хоча бачила - і її щось бентежить. Спочатку це була ледь помітна меланхолія, потім – відмова від гучних компаній. Та поступово вечори подруги перетворились на ненависну їй до того формулу «дім-робота-дім-робота». Ще на якийсь час полишила її в спокої, сподіваючись, що сама схоче душу вилити. А потім мій терпець урвався. Обидві щасливі як воли у ярмі, а премо далі. Не шукала слушної нагоди - може така аж навесні з’явиться.

– Яна, розмова є, - від порогу почала я.

– Слухаю, - і очей від книги не відірвала.

– Ми занадто довго знайомі, щоб могли одна одну надурити, тож настав час викласти карти на стіл, - ніжки стільця шкребонули підлогою, а її рука потягнулась до закладинки. – Що не так?

– Втомилась. Набридло щовечора на гулянки бігати, - Яна відкинулась на спинку стільця і руки схрестила. – Гуляй сама, як ще смак до того не втратила, а мені в душу не заглядай – нічого нового не побачиш.

– Вже побачила. Тобі не набридло прикидатись, ніби ти щаслива?

– А тобі?

– Мені? Набридло.

Хтось мусив продовжувати, та вочевидь то буде не вона.

– Я втомилась жити в яскравому калейдоскопі, - Яна полоснула мене поглядом мов лезом і ще сильніше губи стиснула. – Спочатку я була щаслива, потім вагалась, тепер визначилась, але не хочу тобі зробити боляче. Та хоч би як старанно я не імітувала повне щастя, тобі вже боляче і схоже, що причина взагалі не в мені.

– О, як зручно, Дара, - пирхнула Яна. - Зараз свою проблему на мене звернеш?

– Ні. Ми і живемо разом, і працюємо разом, і невдоволені обидві, просто з різних причин. Про свої сама відверто скажу. Ти зробила мене набагато щасливішою, висмикнувши з липкого болота, але була б я мудрішою, після довгої відпустки пошукала б собі менш екзотичні способи заробляти на життя. І не закочуй очі, Яна, такий спосіб життя для мене екзотика на межі можливостей. Я нудна, я передбачувана, я хочу знати що буде завтра. Мені потрібні всі матеріально-міщанські складові життя, які ти щиро зневажаєш. Так, мені важливо мати план на багато часу вперед. Безумовно, мені доведеться його коригувати, але я більше не можу  починати все спочатку кожен місяць. Тільки не шукай якихось прихованих сенсів, - випереджаючи її слова додала я. – Ні  в якому разі не звинувачую тебе ні в чому, навпаки, дякую що зрушила з місця і допомогла нарешті зрозуміти, що мені потрібно.

– Рада бути корисною, тепер із чистим сумлінням можеш тікати назад додому підібгавши хвоста!

– Зупинитись - не визнати поразку. Епік-фейл - не зупинитись вчасно. От давай просто зараз візьмемо і різко подорослішаємо. Може і не такої подорожі нам хотілося, та ніхто крім нас самих не встановлює кінцеву точку на мапі. Процес заради процесу немає сенсу. Якщо ти іншої думки і розчарована мною – скажи відверто. Та хіба в мені твоя головна проблема?

– В тобі! Задоволена? - зірвалась з місця Яна. – Вже не хочу з тобою тут бути! І не хочу без тебе тут бути. Та я взагалі не тут хочу бути!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍