Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

Той самий хлопець схопив Таню за руку, але тут вже з'явився Жека, який ще на відстані кількох метрів крикнув:

— Ану прибери лапи від моєї сестри!

— Іди на х*й! — не тримаючи рівноваги і хитаючись, заявив третій хлопець і потягнувся до Злати, але отримавши удар у щелепу від Артура, розвернувся на сто вісімдесят градусів і впав на свого товариша.

Не терплячи такого приниження, хлопці, не зовсім орієнтуючись у просторі, кинулися на Артура і Жеку. Ті заламали всім трьом руки, почекали хвилину, доки не підбігли охоронці, і віддали захмелілу компанію в їхні руки. Жека оглянув Таню згори донизу, запитав, чи все добре, і обійняв. Артур зробив те саме зі Златою. Він дуже злякався за неї. Злата тремтіла.

Пригортаючи її до себе, він гладив їй спину, заспокоюючи, і, не стримавшись, легенько поцілував її в маківку. Так він робив із сестрами. Так зробив і з нею.

Хотілось ось так тримати її в своїх обіймах і ніколи не випускати. Захищати, оберігати, піклуватися про неї.

Що це взагалі таке? Він бачить її сьогодні вперше — а таке відчуття, що знає все життя. Що саме це відчуття її близькості і є найважливішим у світі. Те, заради чого варто жити і щось взагалі робити у цьому житті. Просто бути поруч. І мова навіть не про секс, про це він не думав у той момент — просто поруч. Знати, що вона в безпеці, що у неї все добре. Споріднена душа? Ні, він не вірить в такі речі, але зараз, тримаючи в обіймах Злату, він зрозумів, що такі теорії з'явилися не на порожньому місці і, вочевидь, щось у цьому є.

— Там морозиво наше тане… — Таня відхилилася від брата.— Давайте повернемося на наші місця…

Треба йти, але Артуру так не хотілося випускати Злату з рук. Там сидить її бабуся, і там він не зможе доторкнутися до неї. Лише поглядом.

Злата, почувши слова Тетяни, напружилась. Треба йти… Ні, вона не хоче, залиште її у спокої! Їй так добре зараз тут, в обіймах міцних чоловічих рук, у цих п'янких хвилях його парфуму… Вона ніколи не знала тепла і ласки від батька, маму втратила рано, дід завжди був у рейсах, бабуся теж постійно була зайнята, і від онуків вимагала покори і навчання. Злата добре вчилась у школі. Потім в її життя несподівано прийшла музична школа. Скрипка в її руках перетворилася не просто на музичний інструмент, вона допомагала виразити біль і тугу, що наповнювали їй душу. Музична школа була ще й приводом вийти з дому, вийти з ізоляції… А їй так не вистачало звичайних теплих обіймів. Таких як зараз. Руки Артура розімкнули обійми. Ні… не треба… Він взяв її за плечі, і трохи відхилившись, зазирнув у лице.

— В мене є одна ідея, — він усміхнувся. — Я хочу зробити тобі маленький подарунок, ти все ж перемогла в міжнародному конкурсі.

— Подарунок?..

— Квіти.

— Вони не доїдуть…

— А якщо квіти будуть не зрізані? — Артур змовницьки посміхнувся.

— Ви йдете? — озирнувся Жека, що вже на кілька метрів відійшов разом з сестрою.

— Йдіть, ми зараз прийдемо.

— А ви куди? — поцікавилася Таня, визираючи з-за брата.

— У квітковий магазин, — обійнявши Злату за плечі, сказав Артур і повів її до бокового виходу в Novus.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно